Декілька років тому придумали собі з Марком особливий новорічний ритуал.
Ми щороку купуємо сосну, велику і лапату, таку щоб на пів хати, пахла гарно і виглядала. І вже ввечері, коли обоє наїджені і напиті – вимикаємо світло у кімнаті і лягаємо під сосну горілиць, якнайближче підсовуючись головами до стовбура і дивимось вгору крізь гілки, кожен видивляючись щось своє.
Сосна починає виглядати просто гігантською, наче в лісі. Здоровенні голки стирчать вусібіч, гарно підсвічені блимаючим світлом гирлянди. То синім відблискують, то червоним. А ми стаємо приблизно одного віку і одного досвіду. Він робиться серйознішим, мовчазним і вдумливим, а я по хорошому дитинію. Цей ритуал врівноважує нас, додає і ділить порівну, добуваючи середнє значення. І дуже зближує, хоч ніби вже не було більше куди.
Це наша новорічна духовна практика. Марко медитує на майбутнє, бо для нього воно розростається густою кроною попереду, а я медитую на минуле, яке розрослось густим корінням позаду мене, обвило і не відпускає. І от ми зустрілись посередині поміж минулим і майбутнім, під блимаючим колючим деревом.
Розчиняємось у просторі і часі, лежимо мовчки, тільки я, він і сосна.
І наш новий рік.
