Афіша з кумедним бородатим суб’єктом в окулярах і капелюсі нагадала про одну вельми повчальну, принаймні для мене, історію. Згадую про неї з відчуттям деякої ніяковості й навіть сорому. Я терпіти не міг (і не можу) дурнуватий кліп гурту «Дзідзьо», у якому, під аплодисменти молодиць різного віку співається «Хай, гопа, гопа, дєвушки, love you, давайте, дівчата, займатися любов’ю». А ще – «взад-впирьод», так би мовити, для надання потрібного ритму.
Набір бажань і життєвих устремлінь – характерний для товстого прошарку нинішньої молоді, а сам жанр «комедійного антигламурного попу», густо приправлений суржиком та ненормативною лексикою, викликає у мене відразу. Ніколи не стану його шанувальником, однак тепер, коли випадково доводиться чути оті шедевральні «гопа, гопа, дєвушки» і «взад-впирьод», я не так вдумуюся у їхній глибинний зміст, як згадую, як минулого літа мене мало не до сліз зворушив своїм вчинком отой самий бородатий «Дзідзьо» – фронтмен гурту Михайло Хома. Він тоді знайшов час відірватися від закликів «Давайте, дівчата, займатися любов’ю» і відвідав у Івано-Франківську хлопчика, хворого на гостру Т-лімфобластну лейкемію. За словами батьків дитини, у найкритичніші моменти малому допомагали саме пісні гурту «Дзідзьо» (нічого не вдієш – людські смаки різняться). Улюблений «Дзідзьо» у своєму сценічному образі своєю несподіваною появою дуже потішив хлопчика, привіз йому купу подарунків, повіз на прогулянку містом і навіть дав покерувати автомобілем. А на прощання пообіцяв своєму новому маленькому приятелеві регулярно телефонувати до нього і відвідувати аж поки той не одужає…
…Я не знаю продовження цієї історії й з почуття зрозумілого побоювання підсвідомо не хотів би дізнатися про нього. Проте знаю напевне: гурт «Дзідзьо» чи «Dzidzio» на чолі зі своїм фронтменом може співати не лише «Хай, гопа, гопа, дєвушки», а й про інше, наприклад, трансвестизм і навіть про зоофілію разом із некрофілією – мене він цим не вразить настільки (якщо вистачить терпіння послухати), наскільки вразив своєю людяністю Михайло Хома. Він несподівано нагадав мені слова, мовлені колись моїм батьком: «З іржавої труби часом тече чиста вода». Нагадав і змусив з певним почуттям провини подумати, що не варто судити про людей упереджено – вони бувають значно кращими, ніж здаються.
А, може, й полюблю колись всі оці «Хай, гопа, гопа…» - хто його знає…
