Знаєте, а я все ж таки вірю в реінкарнацію. І маю для цього хоч і специфічні, але неспростовні докази. От, скажімо, верблюди, працьовиті і дуже корисні в побуті тварини, які невтомним катанням туристів чи перевезенням всяких цінних, хоч часто і незаконних, вантажів, заслуговують у вищих сил своїм тяжким і праведним життям на реінкарнацію в образі людини. Минаючи при цьому всякі там проміжні ланки типу шимпанзе чи дельфінів.
Тільки тут є одна специфіка: з минулого життя вони "забирають" із собою звичку плюватись за кожного зручного моменту незалежно від місця їх перебування. І от ідеш ти такий по обпльованому тротуару чи стоїш на запльованій зупинці, і розумієш, що немало одногорбих та двогорбих працьовитих тварин заслужили честь переродитись в подобі людській. І переважна більшість з них чомусь в Тернополі. Якась дивна рознарядка.
Так в мене є пропозиція - може все ж не варто пропускати проміжні етапи, навіть не дивлячись на трудові заслуги в минулому житті.