"Шах"

Наша котельня на першому поверсі одразу при вході. Друг “Косичка”, на пару з яким я вийшов на перше нічне чергування наступного ж дня після приїзду, бо у нас бракує людей, розповідав, що у тій котельні справжнє пекло, цілу ніч в диму і кіптяві до того ж вугілля постійно гасне. І він співчував юнакові з позивним “Шах”, з отегешників, тобто з Окремої тактичної групи, якому з вигляду також не більше вісімнядцяти. “Він вже має поранення”, — начеб із ноткою заздрості додає “Косичка”, який поки що тільки мріє потрапити на передову... Наступної ночі я знову на посту, але вже сам, на зміну з “Ушатим”. Друг “Ушатий” не підведе, він навіть чай мені приносить. А з котельні знову виходить “Шах”, обличчя в кіптяві, мов у шахтаря. “Не подумайте, я не проштрафився, просто так жереб випав”, — начеб виправдовується, киваючи на котельню. “І як ти в тому пеклі, ти ж, кажуть, після поранення?” “Ага, десять осколочків в плечі і в шиї ще досі сидять, але вони дуже манюсінькі”, — знову начеб виправдовується він. “Граната?” — запитую перше, що прийшло в голову. “Розтяжка, — відповідає “Шах”. — Зачепив автоматом, вже перед самими сепарськими окопами... Хлопці сміються, кажуть, я тоді сам Горлівку хотів взяти... Та ні, я ще встиг пустити чергу і точно бачив як один упав...” Тієї ночі “Шах” ще тричі виходив із своєї котельні до мене на перекур і побалакати. Ми навіть обмінялися номерами. Нещодавно він телефонував, поцікавився, чи я ще там і радісно повідомив, що знайшов роботу, охоронцем на харківському ринку.