Із щоденної практики пересування вулицями міста добре відомо, що зелений сигнал світлофора далеко не завжди означає, що ти можеш безпечно перетнути пішохідний перехід. Сумна поліцейська статистика засвідчує, що для багатьох це нерідко закінчується лікарняною палатою, тривалим лежанням «на витяжці» й у гіпсі (це ще в не найгіршому випадку). Справжня війна між водіями та пішоходами, що триває на наших автошляхах і міських вулицях, за літражем пролитої крові, кількістю жертв і, відповідно, скалічених доль не поступається тій, що прикрита фіговим листком під назвою АТО. Таксі, що летить на скаженій швидкості центром міста, або ж іномарка з фізіономією в темних окулярах, що розмовляє по «мобільнику» і неохоче гальмує просто на переході, в лічених сантиметрах від твоїх ніг – буденне явище. Особливий ризик виникає тоді, коли і пішоходу ніби дає гарантію зелене світло, і автівка з крайньої смуги перпендикулярної дороги теж вважає себе вправі проїхати першою. Подібна ситуація часто складається, приміром, на переході при повороті з Дружби на вулицю Танцорова, поблизу бару «Затишок». Перед тобою спалахує зелене світло, ти починаєш перетинати дорогу, однак, виявляється, такі ж наміри і у водія автівки, що рухається з Дружби на Танцорова. Причому, нерідко рухається, не зменшуючи швидкості.
В таких випадках у тебе перед очима може миттєво промайнути …ну, хоча б наша рідна Конституція, яка саме сьогодні нагадує про себе вихідним днем. Вона декларує незліченну кількість прав для громадян, які, однак, щоденно незліченну кількість разів порушуються та ще й так, що реальна цінність отих урочистих декларацій практично нівелюється.
Та от нещодавно, на тому ж таки переході, я став свідком зовсім іншої картини. Водій, що рухався з Дружби (антураж звичний: темні окуляри, «мобілка» біля вуха, друга рука – недбало на кермі), зупинився за кілька метрів від переходу і рукою, що тримала «мобілку» зробив по-царськи великодушний жест, мовляв, проходьте, я – вихований і законослухняний. Спасибі, звичайно, цьому приємному винятку серед нахабних «шоферюг», яким «нєсть числа», але…чи не означав той великодушний жест, що нам, пішоходам, роблять велику ласку, дарують «царську милість», дозволяючи скористатися тим, на що ми маємо цілком законне право? І чи не проектується абсурдним чином ця ситуація на стан справ із правами громадян у нашій начебто демократичній державі?
