Шось мені російська почала дуже різати вухо

Мабуть психосоматичне чи шо.
Ніколи не мав упереджень до неї, більше того, десь 80% усіх читаних у дитинстві книжок і бачених фільмів і мультфільмів були російською, бо такими були радянські бібліотеки та ефіри. 
А тут щось як відрізало. От не можу запхати в себе ніяк. Ні говорити тим більше. Дзвонив щойно брат з Новосибірська, я з ним востаннє спілкувався десь років 25 тому – то ніби з тубільцем балакав. А він сидів колись підлітком в нас на веранді ввечері і казав шо мєдлєнниє пєсні украінскіє йому більше подобаються аніж польки. В сусідів якраз весілля було. Ми з ним грались в індіанців і чуть хату не спалили нову нашу в селі, підпалюючи базьки очеретні в солярці і стріляючи ними з луків. А він дзвоне нині і поміж іншим питає, чи я в церковь ходжу. Шо ся робе з тими людьми)
Читав пост про цікавих блогерів, кого варто почитати, їх тегають, вони шаріються і дякують так красномовно, заходиш на їх сторінки – а там всьо підряд російською. Про бабушек і впечятлєнія. Чи недавно інтерв’ю Щура з сім’єю, в якій дитина на самостійному шкільному навчанні. І от все так гарно і солов’їно, тверде «ч», а тут малий перебиває маму і каже – мам, можна я тоже скажу? - харашо, синок.
Таке враження шо та українська – то просто мова зйомок у кінопавільйоні, шоу Трумана, камеру вимикають і актори з полегшенням видихають, запалюють цигарки і спрашивают о жизні один одного.
Ше трохи – і нас показуватимуть туристам за гроші, як кумедне плем’я гордих команчів з Галичини, що колись тут жило, мало хати і городи і хрущі над їхніми садками гули українською.