Рівно рік тому – це був замок неподалік Едінбурга, річечка Північний Еск і щоденні прогулянки мальовничими пагорбами до найближчого села, де бібліотека й Інтернет. Було ще шотландське небо, яке я з натхненням фотографував і сині крокуси поряд із жовтими нарцисами серед газону, що нагадували мені наш прапор.
Втім, прожити там довше, ніж місяць, я б все одно не хотів. Ледь той місяць витримав, незважаючи на комфортні умови, що були створені. Бо як би десь не було добре, мені нема краще, як удома. Принаймні тут, на рідній землі, серед своїх людей і звичних пейзажів мені найлегше знаходити гармонію, як би то сказати точніше, між собою і світом… І все ж, шотландцям я співчуваю досі. Бо вже після того, як я звідти поїхав, відбувся так званий Brexit на їхню голову, коли жителі Великої Британії проголосували за вихід з Євросоюзу. А шотландці переважно “за”, і тепер не знають, що з тим робити? Знову набула актуальності ідея шотландської незалежності.
Що ж, я їх у цьому також підтримую. Британія і тут в лідерах, маю на увазі, її приклад мирного розпаду імперії. Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія у свій час отримали незалежність. Тепер от Шотландія. Тенденція правильна. Кожну імперію чекає такий кінець. На черзі Московія. Тобто Расєя, яка рано чи пізно знову має стати Московією. Поки що вони цьому лише вчаться, хотілося б мирним шляхом. Бо і в наших інтересах, щоб пригноблені московітами народи від татарів і чеченців до бурятів і якутів вибороли свою незалежність якомога безкровніше.
