Вчора такий страшний кінокритик, як я ото, мала змогу переглянути таку українську стрічку, як ото "Сторожова застава", роботу Юрія Ковальова за однойменним романом Володимира Рутківського. Дивилась в числах останніх не тому, що не вірю в український кінематограф, а тому що квитки на стрічку у нашому місті, де функціонує, по суті, один кінотеатр, треба було бронювати за кілька днів до показу. Отак люблять і поважають, жителі Тернополя, вітчизняне кіно. І не даремно.
Отож, сценарій мені сподобався, просякнутий українським гумором, і так воно все влучно, а подекуди зрозуміло тільки нам, українцям, і це створює ефект таємної змови нашого глядача і сценаристів. Недолік - деякі сцени озвучувались окремо, і губи говорили одне, а глядачі чули геть інше. Це пояснюють тим, що сценарій переписувався в процесі, але як на мене, тоді вже слід було й перезнімати.
Зйомка хороша, місцями неоднорідна але хороша. Ще мені не вистачало більшої впізнаваності України (головного казкового діяча Віті трошки замало:)) Мало підкреслювалось, що це Україна - майбутнє Київської Русі, що богатирі - це наші, а не російські герої. (Хоча, чого я? Олежко, а не Альоша - дуже гарно - like!). Люблю казки ( я ж художник) і можу похвалити графіків за сенсаційні, в українському кіно, спецефекти (які місцями все ж трішки поступалися голівудським, але то таке).
Щодо акторської гри, кожен персонаж був змальований лицедіями дуже майстерно, та всі мабудь помітили, як на фоні інших якісно відрізнялися два персонажі - дід Овсій, якого зіграв Георгій Дерев'янський та "казковий богатир" Олежко - Роман Луцький з Франика (Браво!).
Загалом, я завжди оцінюю фільм по тому, скільки імпресії він по собі залишив, скільки почуттів викликав назовні. А тут, що? Мої схлипування за кучерявим Олежком, в такт з головною героїнею, напевно, чули і в перших рядах, то можу сказати, що це кращий український фільм сучасності, з тих, які я бачила.
Віктор М.