Сусід і бджола

Везу із Смиківців, з дачі, сусіда і бджолу. Сусід з нашої вулички, але з дальніх, бджола випадкова і на відміну від сусіда залетіла без дозволу. Вона б’ється головою об скло, шукаючи виходу, й не знаходить, і з відчаю кидається то на мене, то на сусіда. На нього навіть чомусь більше, але не жалить, а лиш лякає дзижчанням, то біля вуха, то над бровою. Може, тому, що говорить переважно він, постійно струшує повітря, я ж відповідаю більше для годиться, бо переживаю за бджолу. За неї і за сусіда також. Бо ж її укус, то для неї смерть, а нехай би ще пожила, та й для сусіда також неприємність. Набряк десь над оком, як мінімум. І хоча сусід не з лякливих і навіть бджола не може його примусити помовчати, але все ж, коли вона вчергове, відбившись від скла, рикошетить на нього, робить паузи. Сіпає головою то вліво, то вправо, але не більше, руки не підносить, бо ж знає — один необережний рух і жало може бути в його брові. І тоді вже болітиме не лише ліва нога, про яку я слухаю півдороги, і через яку він так рідко буває тепер на дачі. Сусідові вже сімдесят чотири, в минулому монтажник баштових кранів і у нього вже є перший правнук, якому нещодавно виповнилося вісім місяців... Поки до Тернополя, бджола все ж трохи притихла, мабуть, втомилася, сусід також. Його, під гучні дяки, висаджую за Збаразьким кільцем, її трохи далі, вже коли гальмую на червоне перед поворотом на Коновальця. Просто відкриваю дверці і вона тихо вилітає.