Америка – це далеко не завжди бізнес, галас і вогні реклами. Біля входу в одну з американських святинь – Арлінгтонське кладовище – урочиста тиша. Турмобіль з черговою групою екскурсантів щойно рушив асфальтованою доріжкою вгору. Я ж вирішив пройтися всесвітньовідомим пантеоном пішки, сподіваючись якщо не зміцнити здоров’я, то принаймні зекономити 20 баксів.
Арлінгтон. Територія, що розкинулася на пагорбах над рікою Потомак, стала останнім пристановищем для багатьох визначних американців. Серед інших тут поховані: Вільям Г. Тафт, 27-й президент США; Омар Бредлі, п’ятизірковий генерал армії США; Джордж Маршал, автор знаменитого плану Маршала; Джо Луїс, чемпіон світу з боксу у важкій вазі. Усі ці та багато інших персонажів американської історії вшановані невеличкими білими хрестами, що є типовим для американських кладовищ. Тут практично не зустрінеш помпезних монументів, тим більше на Арлінгтоні, де багато хто з похованих — військові. «Сад з каміння» — саме така асоціація спадає на думку, коли дивишся на рівні ряди хрестів і плит. І саме так американці називають свої військові цвинтарі.
Проте і серед білокам’яної монотонності є винятки. Після тисяч однотипних хрестів вимощений гранітними плитами і обтягнутий по периметру масивним ланцюгом майданчик з вічним вогнем виглядає дещо незвично і свідчить про те, що похована тут особа неординарна. Якусь хвилю вдивляюся в язики полум’я, а в уяві постають кадри кінохроніки: сонячний день у Далласі, щира усмішка і привітний помах руки…
А ще через мить — постріли, кинуте вперед тіло і страшна пляма на скроні. Тут похований Джон Ф. Кеннеді, президент, в якого була закохана Америка разом із сексапільною Мерилін Монро і який, як виявилося, мав надто багато могутніх ворогів. Настільки могутніх, що ідентифікувати їх не вдалося донині… За декілька метрів — могила сенатора Роберта Кеннеді, який через кілька років розділив долю старшого брата. Вона значно скромніша — хрест і надгробок.
Порив вітру сколихнув полум’я вічного вогню і зашелестів у гілках дерев на схилах гори Вернон, на якій видніється будинок Джорджа Вашингтона — першого президента США. М’яко прошурхотів шинами турмобіль, везучи принишклих екскурсантів. Чути різкий стукіт прикладів карабінів —це настав час зміни варти біля могили Невідомого солдата. Внизу несе свої води Потомак, через міст струмує потік машин, а у вечірньому Вашингтоні вже загоряються вогні. Життя продовжується. І лише тут, в Арлінгтоні, мовчазні ряди саду з каміння символізують вічний спокій і тишу.
