Іноді міська влада робить добрі речі. Бо, своїми діями змушує бути тернополян соціально активнішими, привчає аналізувати отриману від неї інформацію, а не гамати все підряд, як голодне дитя з ложечки в мами. Правда, привчає не зажди добрими методотами – там щось у парку встромить, там комусь ділянку під чиїмось вікнами продасть, а там ще якусь справоньку замутить з вигодою для потрібних людей. І от чим більше таких гірких наук, тим більше активних і свідомих жителів тут з’являється.
Якщо наприклад, ще років п’ять тому - сидить народ тихо, не відривається від свої буденних справ – робота, діти, відпочинок, а тут навпроти ба-бах їм багатоповерхівку тулять. Вийдуть кілька мешканців, зателефонують в кілька газет, пообурюються присланим представникам від влади чи забудовника, і може до чогось домовляться. А їхні сусіди у той час, сидять на кухні, жують булку, і дивляться з вікна як у театрі, на тих, які на низу галакають. Вийти підтримати – ні, бо … не маю часу, не мої проблеми, а що тут поганого… і ще купа всього, чому я не вийду підтримати сусідів. А через місяць – ба-бах! І в сусідів та сама біда – в них також відбирають клапоть землі і хочуть ощасливити їх новободувою збоку. Тепер вже ті вибігають, дзвонять в пресу, викликають владу на місце, на килимок.
Однак роки біжать. У Тернополі проблем не меншає. Тут і далі знаходять де щось «впихнуть невпихуємоє» в якомусь районі. І хоч тих, кому нема часу і нема змоги вийти спитати владу, що ж вона таке робить, ще дуже багато – сім’я, робота, діти, відпочинок і просто – мені по фігу – багато, не мало зараз і тих, хто готовий привселюдно висказати своє «фе» забудовникам-бешкетникам і нечемній владі.
