На жаль, а може, й надобре так вже ми влаштовані, що часом цвях у власній підошві турбує нас більше, ніж всі проблеми людства разом узяті. Ну, а якщо із взуттям все добре, тоді — три ями напроти під’їзду, як-от у нас на Куліша, 4, що їх ще зо два місяці тому вирили хлопці з водоканалу. Бо ж справа тих хлопців, лише розрити, замінити труби й зарити, а плитку на місце поставити, то вже зась. Відтак, болото й розруха, і вся надія мешканців будинку на інших хлопців, тих, що ту плитку й клали. Вони її клали тут ще перед Великоднем, а потім все літо й пів осені товклися по сусідству, на Куліша,8. Тиждень тому вони ще там були, монькалися з тим вкладанням, але вже на фініші. То підходив до них, запитував про зірвану плитку на Куліша, 4. Обіцяли, запевняли, що після того як там, тоді й тут... Але от вже й вагончик забрали і зникли, обманули виходить. Лише піском і щебенем ями зверху присипали і невеличку ділянку, метр на метр, екопарковки відновили. Хоча, може, це й не ті були, що обіцяли, а інші, бо не дуже у них добре вийшло. Те, місце, де вкладали, вже просіло. А тим часом той щебінь у ямах вже втрамбувався настільки, що не кожен легковик ту яму переїде, не черкнувши дном. Не знаю, може, це новітня технологія така втрамбовування щебеню? Але ж тим часом плитка, що її хлопці з водоканалу склали під будинком, поступово кудись зникає. А разом з нею, либонь, так само зникають і голоси, що їх мешканці бульвару Куліша готові будуть на наступних виборах віддати на Сергія Надала і його команду?