Мабуть, це таки найгарніший в’їзд у місто, і виїзд також. І не в останню чергу тому, що далі найвищий у Тернополі пагорб, і собор також, який видно аж із Смиківців, і кут парку, й знаменита “китайська стіна”, що тягнеться підгору. Особливо гарно ввечері, коли море вогнів від ліхтарів і вікон. А після того, як з’явився, а чи виплив із подільської височини “Арго”, за проектом Володимира Гоя і синів, Богдана й Олега, то знамените у місті кільце, з якого розходяться чотири дороги, в усі сторони світу, стало ще величнішим. Щоправда, трохи коле око недобуд нового торгового центру на куті Підволочиського шосе, але, сподіваюся, невдовзі його таки добудують. А ще наступного року мають з’явитися обриси “Варшавського кварталу” при в’їзді справа. Цей квартал додасть нових граней у корону довкруж кільця, яке все ще формується. Огинаючи Збаразьке кільце, я часом їду на роботу, якщо Об’їзною, і вертаюсь також, бо так швидше, ніж через центр. А часом це кільце стає початком нашого пішого шляху у місто, повз парк, літак і далі... А коли оглянутися від літака, то влітку посеред кільця начеб зелене озерце, а взимку — біле, якщо є сніг. Кільце мальовниче з усіх боків. Але найбільше я люблю під’їздити з півночі, бо, починаючи від комплексу автомийок, повз парк і “Арго” відкривається захоплююча панорама і на кільце, і на поля вдалині із Великими Гаями на видноколі включно. А якось від парку дорогу перебігала білочка, ризикувала, але пронесло. І ще подумав тоді, що не завадило б і знак такий поставити, що тут, на кільці, часом ще й білочки перебігають.
