"Янголи у білих халатах”: нагородили тернопільських лікарів, які рятували людей на Сході

Едуард Ремезюк, завідувач відділенням політравми Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги вперше поїхав на Схід, коли війна лише почалась. Неодноразово зі своїми тернопільськими колегами їздив на Схід. Як лікар у складі першого добровільного мобільного шпиталю він врятував незліченну кількість життів.

- Перша думка про те, що я зможу допомогти людям на Сході виникла тоді, коли тільки прозвучало слово "війна", - говорить пан Ремезюк, - Лікарі - це ангели війни. Якщо якась сила людей вбиває, то має бути сила, яка їх рятує. Якщо війська мають хороших лікарів, то в них є шанс вижити.

За словами Едуарда Ремезюка, у перші три хвилі мобілізації лікарі самі приходили у військкомат та записувались добровольцями на Схід. Проте інколи одному лікарю доводилось виконувати роботу за двох-трьох.

Разом з сином рятувати людей на війні

Зі сльозами на очах пан Едуард прийняв сьогодні нагороду, яку присвоїли і його сину Артуру Ремезюку, - лікарю-стоматологу, який і зараз працює в Мар’їнці під Донецьком.

У двох ротаціях батько з сином перебували разом, зараз 26-річний Артур в зоні ООС сам. Його батько зізнається, що йому було б легше, якби син залишився вдома. Особливо зараз переживає за сина, коли самому не вийшло поїхати разом з ним.  

- Зараз там, де мій син, бойові дії дуже загострились, зізнаюсь, я не можу бути спокійний, - каже пан Едуард. - Навіть якщо ми спостерігаємо цю відсутність інформації, це не означає, що там все спокійно

Медсестри із лікарні, де працює Едуард Ремезюк, Марія та Наталія розповідають, що у роботі він дуже відповідальний і має просто унікальний дар від Бога. Щодня приходять пацієнти, які відгукуються про роботу лікаря, як надзвичайного професіонала.

Бути медиком на війні - важко

У цій же лікарні працює анестезіолог Сергій Заячківський.  Він пішов на війну у 2015, коли був мобілізований у Збройні сили. Службу він проходив у 66-му мобільному госпіталі. Сам він розповідає, що бути медиком на війні - це складно.

- Я демобілізувався через рік, але у 2017 знову потягнуло, вирішив йти добровольцем, - розповідає пан Заячківський. - Допомогу доводилось надавати як пораненим так і хворим військовим і мирному населенню зі Сходу.

Лікарям доводилось жити в тих умовах, що живуть військові. Вони зізнаються, що різні моменти були. Бувало дуже важко, але найголовніше, за їхніми словами, те, що свою лепту в боротьбу за цілісність нашої країни вони таки зробили.

Повертають людям надію

Нагороди медикам вручав співзасновник та президент Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко.

- Як і сотні інших наших добровольців, це найкращі із тих, хто є в українській медичній професії, - каже Геннадій Друзенко. - Зараз всі мають можливість займатись своїми справами і жити спокійно, але ці люди, які погодились бути добровольцями, вони не лише бережуть фронт боротьби із хворобами тут, в мирному місті, вони знаходять в собі сили та енергію їхати туди і не тільки зціляти військових та цивільних, а й повертати надію людям зі Сходу, що вони не забуті, що вони потрібні Україні.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.