Спогади та інтерв’ю з учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, невідомі факти, архівні світлини, список ліквідаторів з Тернопільщини містить книга Миколи Ротмана «Не стихає Чорнобильський біль».
Напередодні 33-ї річниці аварії на ЧАЕС у тернопільському «Бункермузі» відбулася презентація книги-реквієму тернопільського журналіста, на жаль, уже покійного, Миколи Ротмана «Не стихає Чорнобильський біль».
Кожний розділ присвячений окремому району Тернопільської області. Вперше тут поіменно зібрані всі, хто долучився до порятунку нашої землі від радіоактивної катастрофи. Багато з них вже відійшли у вічність – надто рано, ще молодими, вражені променевою хворобою. Ціною життя вони гасили радіоактивну пожежу. Хтось поїхав у Чорнобиль за наказом, хтось – добровільно. Хтось в перші дні без жодного захисту працював в епіцентрі вибуху на четвертому блоці АЕС, хтось заступив на вахту через рік-два. Видання містить спогади майже сотні ліквідаторів із різних районів Тернопілля.
На презентацію у «Бункермуз» завітали донька і син Миколи Ротмана, його друзі, чорнобильці-ліквідатори, журналісти, які взяли активну участь у формуванні згаданого видання.
Ініціатором даного проекту був журналіст Микола Ротман. Він планував видати цю книжку ще до 30-річчя аварії на ЧАЕС, але не встиг. Довести його справу до кінця взялися донька і син. Редактором видання став письменник Володимир Барна.
Донька Миколи Ротмана Надія розповіла, що коли жив батько, то вона не долучалася до творення цієї книги. Тоді пану Миколі більше допомагав син Олександр. Він разом із батьком їздив по районах Тернопільської області брати інтерв’ю в ліквідаторів аварії.
– Я допомагала з версткою книжки вже після смерті батька, – каже Надія Ротман. – Загалом до цього видання, окрім нас трьох, причетні багато людей. Зокрема це батькові друзі, члени Спілки чорнобильців, однодумці.
Сам Микола Ротман працював над книгою «Не стихає Чорнобильський біль» до останнього. Навіть, коли він потрапив у лікарню, то просив доньку принести йому рукописи на вичитку. Проте завершити розпочате журналіст так і не встиг, бо 18 березня 2016 року його життя обірвалося. Книгу завершив його колега Володимир Барна. Він взявся за роботу, коли вже було зверстано 80 сторінок.
– Коли Микола починав працювати над цією книжкою, то до кінця не розумів що саме він на себе звалив, – каже Володимир Барна. – Бо це не просто книга спогадів – це книга-реквієм. Адже більшість тих, хто в ній зафіксовані, уже відійшли у вічність.
Книжка «Не стихає Чорнобильський біль» вийшла у 2019 році тиражем 500 примірників. Її профінансували з Тернопільського обласного бюджету та спонсори.
Значну допомогу у творенні книги-реквієму надав перший голова обласної організації Спілки чорнобильців України Сергій Ващук.
– Пам'ять про тих героїв, які не шкодуючи свого життя, ліквідовували аварію, буде вічна, – каже він. – Дуже важливо, щоб ми не забували ціну мирного атому. Коли сталася аварія, ніхто з ліквідаторів не думав про те варто чи ні виконувати свою місію. Саме в цьому полягає їх подвиг.
Примітно, що книга містить чимало світлин, на яких зображені наші краяни під час перебування безпосередньо у зоні Чорнобильського лиха. На жаль, більшості із цих людей вже нема серед живих. У розділі «Спогади очевидців» представлені шістнадцять районів Тернопільської області. Авторами інтерв’ю є відомі тернопільські журналісти – Микола Ротман, Галина Сіра, Софія Лінчевська.
У книзі є також поезія Оксани Дяків «Зоря Полин» із Заліщиків та члена НСПУ Володимира Кравчука «На відкриття в Збаражі пам’ятника жертвам Чорнобиля». У статті «Від упорядника» Микола Ротман дає глибокий і розгорнутий аналіз про те, чому стався цей апокаліптичний вибух, що йому передувало і чи насправді мирний атом – мирний? «Великі обсяги радіоактивних матеріалів – 12 трильйонів міжнародних одиниць радіоактивності, названих «бекерелями», були викинуті в навколишнє середовище головним чином протягом перших десяти днів, – зазначив упорядник. – Найзгубніший вплив на здоров’я людей і природу мали ізотопи йоду і цезію. У результаті вибуху в атмосферу викинуто в 400 разів більше радіоактивного матеріалу, ніж від атомної бомби, скинутої на Хіросіму».
Спогади ліквідаторів дуже болючі. «Евакуація – це величезне несподіване нещастя, яке викликає шок і розгубленість. Це історичний ураган, який вириває людину з корінням із рідного ґрунту, і дуже складно після цього відновити життя в його звичній формі» – згадує полковник внутрішньої служби, інвалід ІІ групи Ярослав Королюк.
Ось окремі вражаючі рядки з листа матері загиблого чорнобильця: «Лише 29 квітня я дізналася, що тебе немає на цьому прекрасному світі. Як було мені важко пережити твою смерть. На кого ж залишив мене? Знаєш, якби не Олена, я б, мабуть, не витримала цього горя. І що ти бачив за своє коротке життя? Зростав без батька, обрав професію пожежника. Чому я дозволила тобі зробити такий вибір? Твій тато теж загинув під час гасіння пожежі, коли тобі було лише 2 роки. А ти, сину, так і не дізнався про головне: що незабаром станеш татом. Олена про це не встигла тобі сказати. Уявляю, якби ти зрадів такій новині. Я тяжко пережила твою смерть. Навіть не маю твоєї могили, щоб піти до неї, бо могилою став четвертий реактор АЕС…». (Записала Марія Томунь. С. Поділля Заліщицького району).
У планах упорядників книги «Не стихає Чорнобильський біль» – випустити ще одне видання про чорнобильців нашого краю, адже дуже важливо, щоби про цю сумну подію, її наслідки та ліквідаторів ніколи не забували.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер