Коли немає за що купити їсти: показуємо, як готують благодійні обіди для нужденних. Репортаж із кухні

• Уже за годину до початку благодійного обіду під дверима «Карітасу» на Замонастирській, 1 збираються люди. Більшості нікуди йти, щоб поїсти.
• Вони приносять свій посуд, інколи просять добавки для тих, хто чекає вдома, та замерзлими від морозу руками подають стакани для гарячого напою. У холодну пору року тут завжди багатолюдно…

У цьому місці вас не запитують, що трапилось. Тут не просять гроші за їжу та готові вислухати і підтримати.  Благодійна їдальня від «Карітасу» готова пригостити теплим обідом кожного, хто опинився в складних життєвих обставинах. 

Ми побували на одному з таких обідів і знайомимо вас з людиною, яка готує на благодійній кухні вже 27 років. Жінка каже, що більшість людей, що приходять сюди, знає за іменами, з ними спілкується, часто слухає їх.  

— Я працюю на цій кухні від початку існування «Карітасу». Тут ми готуємо обіди для безхатьок, одиноких та інших людей, які опинились в складних життєвих ситуаціях. За 27 років такого, щоб наша їдальня припиняла роботу, ще не було,  — каже кухарка благодійної їдальні пані Любов Войтович. 

У понеділок, середу та п’ятницю обіди роздають біля приміщення благодійного фонду, що на вулиці Замонастирська,1. Вівторок та четвер — дні, у які обіди волонтери розвозять їжу додому тим, хто не може прийти. Відбувається це в рамках проєкту «ПроМилосердя».

Комплексний обід та смаколики на десерт

У день, коли ми прийшли до «Карітасу», на благодійній кухні готували гречаний суп, варену картоплю, тушену курку в соусі. На десерт —  яблуко та йогурт. За півгодини до обіду людей пригощали гарячим какао. 

Кухня, на якій готують обід для нужденних, виглядає дуже охайно. Усі працівники у масках та рукавичках. Кажуть, що роблять усе так, ніби для рідних вдома. 

— У нас на кухні працює двоє людей. Інколи волонтери допомагають нам роздати обід, але готуємо все самі. Розраховуємо на 80-90 обідів, — розповідає жінка. 

У кожного своя історія

Непростих історій тут чимало. Хтось приходить роками, для когось цей обід —  єдина тепла їжа за день. Хтось приїхав з іншого міста та не має тут знайомих, які можуть нагодувати та прихистити, хтось навпаки: має дітей, але їм байдуже на те, чи мають їх батьки що їсти.

Пані Люба каже: за час своєї роботи чула чимало історій, які варті не однієї драматичної книги. 

—  Є люди, які живуть на вулиці. Для них поїсти гарячого —  це просто життєво необхідно. Люди завжди щиро дякують. Приходять люди, які годяться нам в батьки, а є і зовсім молоді. Найважче із тими, які мають психічні відхилення. Таких немало, але навіть до них ми стараємось знайти підхід,  —  зворушено продовжує співрозмовниця. 

Для мене це поклик душі

За час своєї роботи пані Люба приготувала тисячі обідів. Каже, що старається зробити все якнайкраще. Готує так, наче на обід у себе вдома. 

—  Це, мабуть, більше поклик душі, ніж робота. За освітою я кухар, і коли вперше прийшла сюди зрозуміла, що це моє. Бо так я можу допомогти людям, можу зробити хорошу справу в цьому житті, —  ділиться кухарка. 

Не з усіма прихожанами їдальні спілкуватись легко. Життєві труднощі в кожного з них залишили свій відбиток. Під час нашого репортажу більшість людей просили їх не фотографувати. Хтось сказав фразу: «Думаєте, так добре сюди приходити?»…

На свій обід люди чекають нетерпляче. Хтось не може. Більшість у натовпі літнього віку. Сюди прийшли із палочками. По сходах їм важко вийти, тож просять передати посуд кухарю інших.

«Маю мінімальну пенсію, тому приходжу на обід сюди»

—  Тут завжди смачно готують і дівчата хороші, привітні. Дякуємо їм за те, що про нас турбуються, —  каже одна з жінок, які прийшли на обід. 

Як кажуть волонтери, люди часто просять добавки. Приходять сюди з власним посудом. А в кого його немає — теж фонд про це потурбується, а таких випадків немало. 

— Буває, що приходить одна бабуся, а в неї вдома ще двоє чи навіть троє лежачих. Просить більші порції. Ними ділиться. Ми стараємось нікого не обділити, — говорить працівниця кухні.  

Загалом на гарячий обід очікувало кілька декілька десятків людей. 

— Я не дуже часто сюди приходжу, але годують тут смачно. Все стараються, щоб всім вистачило. Я не дуже хочу спілкуватись, краще поговоріть з тими, хто щоразу ходить сюди, — каже одна з жінок. 

Серед людей є і ті, хто виглядає досить молодо. Знайомимось із паном Ігорем (ім’я змінено на вимогу прим ред.) Чоловік каже, що йому 41 рік.

— Я часто сюди приходжу. Зазвичай тут ще більше людей. На свята, думаю, буде більше в кілька разів. Так, смачно, тут дуже добре готують і дуже привітні працівники. Дають каші, макарони, картоплю, перші страви. Я інвалід ІІІ групи, перебуваю на обліку цього благодійного фонду, — каже Ігор.— Вперше прийшов сюди влітку. До того не знав, що тут можна прийти поїсти. Так склалось: я живу один. Маю пенсію, мінімальну.  Як можна жити за 1800 гривень?

Можна підтримати благодійну їдальню 

Як розповідає волонтерка благодійного фонду «Карітас» Аліна Муц, загалом їдальня функціонує завдяки підтримці небайдужих. 

— Нам допомагають чимало місцевих підприємців, допомагають просто небайдужі люди, часто з парафій сільських церков, що неподалік, привозять домашні продукти. Світ не без добрих людей, як то кажуть, — говорить вона. — Крім того, уже п’ять років для благодійної їдальні виділяють кошти з обласного бюджету в рамках програми «Турбота». Цього року обласна рада передала нам близько ста тисяч гривень для забезпечення благодійної їдальні м’ясом та рибою. Тобто раціон наповнений. 

Підтримати благодійну їдальню може кожен. Конкретного переліку продуктів, які можна приносити немає. Волонтери кажуть, що раді будь-якій допомозі. Приносити їх можна за адресою вул. Замонастирська, 1. Телефон для довідок. 068 949 2949.

Згодом ми покажемо, як доставляють благодійні обіди людям в домівки. Стежте за нашими публікаціями. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.