Із 33-річною Іриною С. (прізвище не вказуємо з етичних міркувань — прим.ред) ми познайомились у реабілітаційному центрі в селі Метенів, що на Зборівщині. Тут реабілітацію проходять жінки з непростими долями: алко- та наркозалежні.
Репортаж з центру читайте у матеріалі: Залишила дитину на бабусю, бо мені потрібна лише доза... Сповідь колишніх наркозалежних (ЕКСКЛЮЗИВ)
Жінка розповіла, що і її чоловік Юрій, який старший від неї на 10 років, зараз проходить реабілітацію у чоловічому центрі в селі Великий Глибочок. Про це місце ми також розповідали раніше у матеріалі: Як позбутись алко- та наркозалежності: історії людей, які "були на дні", а тепер живуть щасливо
На розмову і Ірина, і Юрій погоджуються без проблем. Мовляв, це наше життя, тут нічого приховувати, нас врятував Господь — люди мають про це знати. Єдине, про що просять, не показувати їх обличчя, адже мають двох дітей. Розповідь чоловіка та жінки подаємо від їх імені без змін.
Юрій: Вперше наркотики я спробував, коли мені було 15. Це було з друзями, які вживали. Вони запропонували. Мовляв: попробуй, це класно, будеш відчувати себе набагато вільніше. Я відчував вседозволеність. Для мене то було якесь дорослішання... помилкове. В загальному, в мене 20 років стажу.
Ірина: Була компанія, я теж вирішила попробувати: раз, другий, третій. Напевно, вийшло, як у всіх. Це було сім років тому. До того я жила звичним життям. Коли почала вживати — наркотик зруйнував все.
Юрій: В один прекрасний день я зрозумів, що я вже не можу зупинитись. Не можу без наркотика жити. Потрібно було вживати. Я почав красти. Далі була тюрма. Це всьо призвело до того, що одна моя дитина в інтернаті, друга в мами. І насправді, зараз найважливіше їх повернути.
Ірина: Коли я прийшла в центр, думки про те, щоб покинути це все і повернутись до свого життя були дуже сильними, але Бог вчить щодня, що треба себе пересилювати.
Юрій: Я вживав героїн, опіум, амфетамін, солі. Всьо, що можна вколоти — всьо колов. Мені вже було байдуже, що то буде. В основному, на важких наркотиках. Зараз "Субітекс" — це ті таблетки, які видають на замінній терапії. Нема проблеми це всьо знайти ні в селі, ні в місті.
Зараз "ера наркотиків". Ти можеш їх дістати будь-де. Чи в селі, чи в місті. Ти просто маєш мати телефон і інтернет. Є програма для наркозалежних. І що це означає? Що ти просто отримуєш свою дозу безкоштовно. Навіть не треба платити.
Я з тих "старих" ще. Мало людей зараз на природних наркотиках, в більшості, усі на синтетичних. Я ж знаю, як то всьо "зварити". Мені було легше. Проблема не в наркотиках, а в стані здоров'я. Коли почав втрачати здоров'я, тоді зрозумів, що більше так бути не може.
Ірина: Коли я зрозуміла, що залежна? Коли я вже не змогла бути без наркотиків — тіло крутило, ламало, все боліло. Я мусила зранку бігти по нову дозу, щоб в мене завжди було з собою, чим вколотись.
Юрій: З Ірою я познайомився, в мене був момент, коли я стояв на роздоріжжі. Я думав, що сім'я мене спасе. Думав, що женюсь і воно мене стримає. Але то було тимчасово. Бо для чого наркотик взагалі? — Щоб заповнити пустоту всередині, ту частину життя, якої бракує. Яку ми не можемо сприймати в реальності. Розумієте? Багато хто думає, що сім'я може зупинити. Одружуєшся і всьо встає на свої місця. Я помилився.
Я, знаєте, що зробив? Я "присадив" ще одну людину. Свою жінку. Ми почали двоє з жінкою пити, колотися. Я просто знайшов собі "собутильника", людину, яку розділяла зі мною цю долю.
Ірина: Зі мною перестали спілкуватись батьки, в мене забрали дітей. В селі тикали пальцями: "Наркомани", "Там наркомани живуть". Ну і це дуже важко, важко розуміти, що ти і змінити нічого не можеш, і жити так теж ти не хочеш більше. Багато людей просто не вірили, що я можу змінитись. Думали "пропаща". Але зараз вже чотири місяці я не вживаю, і після реабілітації я вірю, що зможу повернутись до нормального життя.
Юрій: Були моменти, коли направду, надоїло таке "собаче" життя. Я пробував "зіскочити". Тоді і пив багато. Я переходив з наркотиків на алкоголь. Але змін в житті було мало. То нічим добрим не закінчилось. І я навіть не знаю, що гірше: то чи то. Бо залишити самому, без допомоги Бога просто неможливо.
Ірина: Я вживала наркотики, потім перейшла на алкоголь, і воно "затягнуло" ще гірше. Я думала, що щось зміниться, а вийшло, що випивка привела мене до ще більшого краю. Наркотики мають свою залежність, алкоголь — свою.. І це не легше ніж, від наркотиків. Ти п'єш, спиш, потім знову п'єш. І все, більше в житті тебе нічого не цікавить. Спочатку, коли ти п'єш, але не колишся — мене ще "крутило", але я молилась, вірила, плакала, знала, що Бог мені допоможе. І так і сталось.
Я плакала, просила: "Боже, якщо ти зможеш щось зробити, мене спасти — зроби це". Я знала, що сама я не зможу вже. Тільки Бог чув мої молитви, і бачив мої сльози щоночі. І він вирішив, що я можу жити інакше.
Юрій: Так далі просто вже не могло бути. То була межа. Зі здоров'ям почались серйозні проблеми. Сім'я почала розпадатись: дітей забрали, бачу, що жінка моя ще добре збереглась, на відміну від мене. В один день ми прийняли рішення змінити щось. Зараз в центрі ми вже чотири місяці.
Я вам скажу, що Господь є. Він живий, він міняє людей. Для нього нема нічого неможливого. Однозначно є спасіння і є вихід. Якщо є біда, є проблеми — прийдіть до Господа, запросіть Його в своє життя і ви зрозумієте, що для нього немає нічого неможливого.
Ірина: Ми прийшли в центри разом. Одного дня. Ми сіли і вирішили, що хочемо звільнитись від цього. Бог привів нас сюди. Він дав нам шанс. Знайомий наш зателефонував у центр і ми вирішили, що треба щось змінювати. Я плакала, просила Бога, позбавити мене від того всього, і Він мене почув. Бо для Бога немає нічого неможливого.
Довідка
Для того, щоб потрапити у чоловічий реабілітаційний центр — зверніться за номером 096-57-58-600 (Ігор)
Контакти жіночого реабілітаційного центру: 097-24-19-566 (Наталя).
Читайте також "Наркотик з'їв мене за два роки": сповідь колишнього наркомана, який мріяв про свій ресторан, сім'ю і щастя
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер