«Люблю життя, природу і квіти…»: Історія Вікторії з Покровська, яка мріє повернутись додому

• 55-річна Вікторія родом з «західних воріт Донбасу» – Покровська, що на Донеччині. Жінка цілий місяць пробула у місті, де ситуація від початку війни залишається напруженою…
• Опинившись у Тернополі, попри усе пережите Вікторія не опускає рук і ще й освоїла нову справу – тепер займається рукоділлям.

Вона розповідає, що про початок повномасштабного російського вторгнення на територію України дізналась завдяки новинам по телебаченню.

– Звісно, до 24 лютого точились розмови про загрозу війни, але у це ніхто, чесно кажучи, не вірив. Почувши про вторгнення, я була шокована. Ще й досі здається, ніби перебуваю у якомусь нереальному світі! Мені не віриться, що таке могло трапитись у нашій державі… – ділиться переселенка.

Обстріляли місто касетними снарядами…

У Покровську родина Вікторії провела майже цілий місяць. Весь цей період, говорить жінка, страшенно боялись за своє життя.

– Кожна людина має власну міру страху. Я останнім часом буквально «сиджу» на заспокійливому. У Покровську ми не знали, що буде завтра, чи прокинемось вранці… Не у всіх у нашому місті є підвали. У багатоповерхівках людям легше. Приміром, моя знайома разом з сусідами облаштували сховище, придбали туди генератор, води наносили. А ми мешкаємо у приватному секторі, де будинки старі. Сидіти у погребі там небезпечно, адже якби що – звідти можна і не врятуватись, – розказує Вікторія.

Жінка каже, що ще з кінця лютого у Покровську було неспокійно. На початку березня російські окупанти обстріляли місто касетними снарядами. Тоді постраждало декілька будинків, осколками поранило чимало людей.

Згодом «прилетіло» у ще один мікрорайон, де повністю згоріли чотири квартири і знане усіма містянами кафе.  

– Поки ми залишались вдома, там був і мобільний зв’язок, й Інтернет. Чи погіршилась ситуація пізніше – не знаю. Готівку зняти було неможливо, стояли великі черги до банкоматів, в яких ще залишились кошти. Після того, як моя сім’я вирушила сюди, росіяни влучили у «залізницю», – ділиться Вікторія.

Більшість мешканців залишила Покровськ

В один момент Вікторія вирішила – потрібно щось робити. Тим більше, згодом і місцева влада Покровська наказала всім евакуюватись. Жінка зі своїми дорослими дітьми прийняли рішення рятуватись…

– Так вийшло, що ми поїхали трішки раніше, ніж вивозили містян. На потяг збирались неймовірно швидко. З речей і тому подібного взяли хіба найнеобхідніше: воду і їжу, по футболці, кілька рушничків, нижню білизну, документи та гроші. Ще забрали з собою нашу кішку. Коли вже опинились у потязі й рушили, навіть не думали добиратись до Тернополя. Тернопіль сам нас обрав, напевно, – усміхається переселенка з Покровська.

Вікторія ділиться, що пасажирів в поїзді було битком набито. В одному купе їхала їхня родина і ще троє осіб – мама з молодшим і старшим синочками. Люди сиділи у коридорах, у «проходах». Багато хто віз своїх домашніх улюбленців – котів і собак.

– Я цілу дорогу молилась, аби приїхати у безпечне місце і до добрих людей. До Тернополя ми добрались 20 березня. Тут знайомі дали нам номер до церкви, яка гостинно приймає переселенців і надає їм тимчасове житло, – говорить жінка.

Так Вікторія з дітьми оселились на базі Євангельської церкви «Божа оселя».

– Нас там прихистили, я щиро вдячна служителям церкви! Згодом церква допомогла нам знайти житло у добрих людей. Хвала Богу! – каже Вікторія.  

У 55 років теж можна здобувати знання!

На запитання: «Як почала займатись рукоділлям?», Вікторія відповідає, що творчі здібності,  бажання креативити та робити щось власноруч у неї з дитинства, адже мріяла стати художницею.

– Так сталось, що мої батьки рано померли і до 18 років я залишилась сиротою. Навчати мене було нікому, тому пішла працювати на будівництво. Потім займалась євроремонтами і вдома сама зробила панно шпаклівкою. Мистецтво завжди любила, але бракувало часу на це діло, – розповідає переселенка.

За її словами, коли пакувала речі, аби їхати з Покровська, кинула до сумки клубок ниток і гачок, адже раніше для себе в’язала спицями і подумала, що зайнятись цим на новому місці стане хорошим способом заспокоїти нерви.

– У церкві є дівчина Вікторія. Якось вона підійшла до мене, і порадила, що рукоділля – найкращий засіб від депресії. Ми пішли до магазину, я побачила нитки і захотіла дійсно чим-небудь оригінальним зайнятись. Переглянула відео на Ютубі, а тоді взяла – і створила свій перший велосипедик! Його, звичайно, ще можна вдосконалювати. Свій виріб я показала у церкві і Вікторія порадила його фото десь опублікувати, може комусь сподобається. Зараз я теж потрошку творю, адже слід якось відволікатись... Та й у 55 років можна навчитись чомусь новому! – говорить жінка.

Також Вікторія є квітникаркою-аматоркою. Вона обожнює квіти й вдома у Покровську доглядала за красивим садом.

– У мене була велика колекція рослин у квітнику. Купувала різні, які мені подобались. Коли вони розростались – продавала або роздаровувала рідним і друзям. Зі мною ділились, я ділилась. Взагалі, люблю життя, природу і квіти! Зрізаних рослин терпіти не можу… – каже переселенка.

У Тернополі її родина вже освоїлась. Вікторія ділиться, що місто красиве, а його мешканці – дуже приємні й доброзичливі.

– Я вдячна Богу, що ми опинились тут. Дай боже, аби війна не торкнулася Тернополя! Ніхто не вірив, що вторгнення ворога можливе. Коли я здзвонюсь з тими, хто залишився у Покровську, розповідають, що ввечері місто як у фільмі – порожнє. Я боюсь, що люди почнуть повертатись до міста, і зрозуміють, що вже немає куди… – зі слізьми на очах завершує свою історію жінка.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.