"Просили у Бога донечку, Він подарував дві і два синочки": подружжя з Тернопільщини взяло у прийомну родину чотирьох дітей

Ольга Турчак

У смт. Дружба, що на Теребовлянщині, живе унікальна сім'я Снігурів. Зараз двоє батьків виховують прийомного сина та опікуються ще трьома дітьми, в яких померла рідна мати.
До дня усиновлення, який відзначають сьогодні, 30 вересня, Наталя Снігур розповіла про те, як справляється із великою родиною та як зважилась на такий серйозний крок.

У Наталії та Ігоря Снігурів найстаршій донечці - 16, наймолодшій - три. Проте усі діти в сім'ї з'явились лише шість років тому.

Дуже довго пара хотіла стати батьками. Про те, щоб всиновити дитину, також роздумували кілька років.

- Перш за все я завдячую за благословіння нашому священнику отцю Василю Мариновському, - розповідає жінка. - Він настоятель нашого храму. Саме він дав нам таку пораду, гарну надію. Сказав вірити.

Відео дня

Потім сім'я звернулись у службу в справах дітей місцевої райдержадміністрації. Пані Наталя каже, що саме підтримка людей, які там працюють, допомогла їй створити таку гарну сім'ю та подолати усі труднощі на шляху до цього.

Побачила Максимка і щось "охнуло" в душі

- Спочатку ми хотіли вдочерити трьох сестер, від яких відмовилась мама, - розповідає Наталя Снігур. - Я завжди мріяла мати донечку. Ми довго спілкувались, але не склалось. Діти ще надіялись, що їх забере рідна мама. Я не забуду той момент, коли одна з дівчат щиро нам побажала знайти свою дитину. Далі знов були десятки візитів в дитячі будинки. спілкування із дітьми. Дуже емоційне спілкування.

Під час одного із таких візитів пані Наталія познайомилась із Максимком. Йому було 4 рочки і одразу хлопчик запитав жінку чи вона його мама. Жінка більше з хлопчиком розлучитись не могла.

- У нього просто не закривався рот, - з посмішкою розповідає жінка. - Надзвичайно мила і емоційна дитина. У мене зразу сльози на очах з'явились, в душі щось "охнуло" і я просто зрозуміла, що ми маємо бути разом.

Ð¡Ð²ÑÑÐ»Ð¸Ð½Ð° Ð²ÑÐ´ ÐÐ°ÑÐ°Ð»ÑÑ Ð¡Ð½ÑÐ³ÑÑ.

Пані Наталя каже, що спочатку боялись осуду серед знайомих, а ще більше того, що це може відчути дитина. Проте реакція оточуючих була дуже несподіваною.

- Знаєте, кажуть, що друзі пізнаються в біді, а ще більше вони пізнаються в радості, - продовжує пані Наталя. - Я не думала, що Максимка так добре сприймуть усі, хто нас знає. Я ще раз дякую за невимовну підтримку отцеві Василю. Коли ми забрали дитину - за кілька місяців похрестили його. Він теж дуже багато спілкується з отцем. Вони стали справжніми друзями.

Оформили опікунство над ще трьома дітьми

Проте вже через кілька місяців сім'я дізналась про трагічну звістку - смерть рідної сестри Ігоря Снігура, яка жила в Росії. У неї сиротами залишилось троє дітей. Найменшій було лише два місяці. Усіх дітей забрали до сиротинців. Їх самих жінка залишити не могла.

Ð¡Ð²ÑÑÐ»Ð¸Ð½Ð° Ð²ÑÐ´ ÐÐ°ÑÐ°Ð»ÑÑ Ð¡Ð½ÑÐ³ÑÑ.

- Я ні на хвилинку не вагалась з рішенням. Мені просто так шкода було тих дітей. Я подолала 9 тисяч кілометрів з Максимком, щоб забрати Дашу, - каже Наталя Снігур . - Я лише отримала водійські права, а чоловік на той час працював в Росії. Дорога була дуже тяжка. Оформлення документів, перетин кордону, довга дорога з крихіткою на руках. Але я тоді розуміла, що це - мої діти. Хоча зразу усіх трьох забрати я не змогла. Вони були у різних містах. У найстаршої не було закордонного паспорта. А у Єгора був батько, який не дозволив одразу його забрати.

Пані Наталя зізнається, що важко було, коли забрали Риту, найстаршу донечку. Адже у неї почався перехідний вік і змінювати країну та забути вплив дитячого будинку було дуже важко.

- З Маргаритою у нас спочатку були нелегкі стосунки, - каже пані Наталя. - Але найголовніше, це проявляти любов до дітей. У будь-якому віці. Вона зараз моя найбільша помічниця. Ми знайшли спільну мову, зуміли подолати всі труднощі.

Усі вчились разом

Пані Наталя каже, що бувало нелегко із дітьми. Але бачити їхню любов між собою та їх бажання жити в сім'ї - це найголовніше.

- Коли ми забрали Дашу - він одразу змінився, посерйознішав, - розповідає Наталя Снігур. - Максимко дуже хотів сестричку. Він був дуже радий, що буде жити в великій сім'ї. Єгора ми забрали з Росії лише перед початком цього навчального року. Чи важко було зважитись на цей крок, створити таку велику сім'ю? - Навіть не знаю. У мене завжди була мрія жити у великій родині. Вона збулась. Зараз я розумію, що головне - вірити у це. І щиро молитись.

Людям, які роздумують над усиновленням, пані Наталя радить позбуватись усіх сумнівів та просто діяти. Адже бачити любов та щастя в очах дітей - найбільший сенс життя.

- Зараз у нас всі працюють як єдиний механізм, - каже мама чотирьох дітей. - На вихідних ми всі разом прибираємо, разом готуємо. Кожен має якусь свою справу. Я інколи дивлюсь на своїх дітей і досі не розумію як так все склалось. Ми разом вчились. Я - бути мамою, вони - жити у великій сім'ї. Хочеться дати дітям ще щось, окрім даху над головою, хочеться дати їм - виховання. Лише у великій любові можна це зробити.

Лідія Борецька - керівник служби у справах дітей Теребовлянської РДА

- Сім'я Снігурів у нас унікальна. Це єдина сім'я яка є прийомною та опікунською одночасно. За час, коли ми надаємо супровід їм - вони стали для нас рідними, бо Наталя, насправді унікальна жінка. Тепер вона забігає до нас у службу просто похвалитись успіхами діток, розказати про родину та поділитись радістю того, що у неї така велика сім'я. Вона чудово дає собі раду із чотирма дітьми. Хоча труднощів на її долю випало чимало, адже усі діти - різного віку, різних характерів. Як і кожна сім'я, перед такими важливими рішенями про всиновлення та опікунство, у Снігурів було трохи страху, але зараз по очах жінки, по тому як вона себе поводить дуже добре видно, що вона щаслива. А ще нещодавно сім'я переїхала у новий великий будинок. Ми щиро бажаємо їм сімейного затишку та Божого благословіння.