Навчилася жити без рук: історія жінки з Шумщини, яка надихає

Навчилася жити без рук: історія жінки з Шумщини, яка надихає

Віра Омельчук із села Залісці, що в Шумській громаді все робить ногами: вишиває хрестиком, доглядає за рослинами, наносить макіяж. Вона народилася без рук, але не втратила любов до життя. 

Про цю сильну духом та завжди оптимістичну жінку вся Україна довідалася завдяки журналістам. Ми розповідали її ще у 2022 році. 

Нове відео опублікували у Благодійному центрі «Карітас Тернопіль». 

Віра Омельчук із села Залісці, що в Шумській громаді все робить ногами: вишиває хрестиком, доглядає за рослинами, наносить макіяж. Вона народилася без рук. На макіяж до неї приходять жительки Залісців. Віра встановила рекорд України в номінації «Мінімальний час нанесення макіяжу ногами».

Відео дня

У Віри двоє прекрасних діток: доньку Евеліну та сина Арсена жінка виховує самостійно.

— Все можливо, аби тільки захотіти. Я взагалі оптимістка, сама заряджаю енергією. Люблю життя таке, яке воно є, — каже вона.

Команда проєкту NIN Карітасу авітала до Віри з гостинцями. Підготували продуктовий та гігієнічний набори, а для діток портфелики та канцелярію. Кейс-менеджери проєкту NIN опікуються не лише внутрішньо-переміщеними особами, а й місцевим населенням з числа вразливих категорій.

На зображенні може бути: одна або кілька осіб, люди стоять, у приміщенні та текст

Вишиває з восьми років

Зараз пані Віра сама виховує двох дітей. Із чоловіком вони розлучились. Жінка каже, що допомагає їй лише мама. Вона стала і найкращою поміччю і підтримкою, і розрадою. 

Стимулом залишатись сильною співрозмовниця називає  дітей. Старшій Евеліні в цьому році виповниться 10 років, молодшому Михасику зараз 7. 

—  Я стараюсь усе робити сама. Раніше у нас було чимале господарство, але два роки тому загинув мій батько, тож без нього, нам з мамою вдвох було не впоратись. Зараз тримаємо лише кури. Але біля будинку робота є завжди, — каже жінка. — Тішусь, що діти допомагають. Вони в мене молодці. 

Ще одне захоплення жінки: вишивка. Це мистецтво вона освоїла ще в дитячому віці. 

— У мене мама вишиває, думаю любов до цього мистецтва в мене від неї. Вишиваю рушники, серветки, одяг. Хоча зараз часу на це, зізнаюсь, бракує, — каже жінка. — Навчилась ногами тримати полотно, сама заселяю голку. Хтось каже, що мої стібки виходять ще акуратніші, ніж тих, хто вишиває руками.

Віра зізнається, що інколи ноги втомлюються фізично, адже більшість роботи виконує з їх допомогою. Але так вона звикла: ноги замінили руки.

«Я не комплексую»

— Бувало всяке. Особливо в цей підлітковий період були моменти, коли реагувала на негатив в свій бік. Але, зрештою, все стає на свої місця. Я своє місце знайшла, — говорить вона. — Та зараз на вулиці часто можна побачити здивовані або співчутливі погляди. Але я навчилась не комплексувати. Я звикла вже. Мене вже тут, у районі, всі знають. 

Зараз пані Віра не лише власним прикладом вселяє віру в себе людям з інвалідністю. Часто вона спілкується з ними. Каже, у соцмережах має чимало «особливих людей» і кожному з них вона повторює: «вірте в себе».

— Немає чого боятись. Переступайте свою зону комфорту, не бійтесь, шукайте своє захоплення і спілкуйтесь з людьми. Головне, щоб була віра в себе. І якщо ти повіриш в себе — світ в тебе повірить у відповідь, — говорить вона. 

Читайте також

Як «Іспанець» з Тернополя воює в Роботиному

«Вперше за довгий час відчув життя». Як у Тернополі працює безплатне таксі для військових

У сирому підвалі не було навіть туалету. Історія пораненого бійця, який пережив полон і не зламався

Дитячу травматологію змінив на артбригаду: історія молодого лікаря-науковця

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up