Нове бачення сакрального простору

Хрест із розп’яттям, два великі цвяхи, молоток і дві коробки цукерок у золотистих обгортках виклав на стіл художник Михайло Барабаш перед принишклими глядачами його перформансу. Потім роздав присутнім одну коробку цукерок, сів за стіл, поклав перед собою хрест, взяв молоток, цвях і заходився відбивати розп’ятття від хреста. Відтак з’їв цілу коробку цукерок, замотуючи в обгортки хрест та фігурку розп’ятого Ісуса. Після цього встав, підійшов до стіни, приклав хрест і розп’яття зверху на нього, намагаючись із усіх сил втиснути ці предмети у стіну. Врешті митець опустив руки, хрест і фігурка Спасителя впали на підлогу. Михайло Барабаш підійшов до вікна, тримаючи в руках пір’їнку, легенько дмухнув і вона полетіла.

























За таким неординарним дійством стерігали усі, хто завітав в Український дім «Перемога» на відкриття виставки «Сакральний простір», яку представили у Тернополі в часі Великого посту митці Михайло і Тереза Барабаш (Львів), Юрій Білей (Ужгород), Йоанна Земанек (Краків, Польща), Данило Мовчан (Львів), Сергій Радкевич (Луцьк), Володимир Топій (Львів), Руслан Тремба (Ужгород), Ярина Шумська (Львів) та Віталій Шупляк (Бережани).

– Хрест для перформансу не є освяченим, – розповів художник, куратор візуальних проектів мистецького об’єднання «НУРТ» Михайло Барабаш. –  Він куплений як сувенір. Для мене – це мистецький елемент, тому свої дії святотацтвом не вважаю. З хрестами роблять багато речей. Цей перформанс я повторюю вдруге. Вперше показав його в Тель-Авіві. Там мені довелося з’їсти вдвічі більше цукерок. Хрест був великий, тому знадобилося більше обгорток. Правда, в Ізраїлі глядачі мені активніше допомагали, приносячи обгортки. До речі, люди іншої віри, на відміну від християн, не сприймають мій перформанс із розп’яттям як святотатцтво.

Мистецтво нових медій

На виставці у Тернополі окрім перформансів до уваги глядачів митці запропонували твори у формі інсталяції, відео-арту, живопису, об’єкту та фотографії. У своїх роботах художники показали можливості пошуку й експериментів у сучасному сакральному мистецтві через відео-арт та мультимедіа, розширивши межі представлення та сприйняття духовної проблематики і саму суть сакрального.

– Одним із видів нашої діяльності є популяризація жанру мистецтва нових медій, де використовується відео, програмування, сучасні досягнення науки і техніки, – зазначив Михайло Барабаш. – Із 2012 року у Львові ми проводимо проект «Сакральний простір». Причиною став той факт, що в Україні дуже розвивається сакральне мистецтво в церковному розумінні, але є багато митців, які працюють в інших жанрах – відео, медіаскульптури тощо. На виставках я не бачив таких творів, тому вирішив зробити це доповнення.  У часі Великодніх свят, коли відбувається багато виставок іконопису, я вирішив показати, що на сакральне мистецтво можна подивитися по-інакшому, з іншого кута.

Погляд під іншим кутом

Більшість митців – учасників проекту «Сакральний простір» пишуть ікони. Наприклад, Данило Мовчан займається іконописом, але коли в нього народилася дитина, то переосмислив сприйняття хреста у фотожанрі і представив роботу «Трапеза». Інший автор – Володимир Топій вирішив показати Івана Хрестителя в класичний спосіб, бо це є інтерпритація до творів мистецтва, але засобом відеоарту. Він  скалькував зображення Предтечі із творів  XVII-XVIII століть і створив відеоряд. Цей твір присвячений актуальній темі – бомбардуванню Сирії, де знаходиться тіло святого. Ще один художник Сергій Радкевич теж займається іконописом, розвиваючи його в сучасному жанрі мистецтва – мурал. Серія графічних рисунків на викрійках одягу «Фрагменти тіла» – це маніфест автора проти насильства. На викрійках зроблені частини тіла, що розлітаються.

Михайло Барабаш, окрім перформансу із хрестом представив також відео «Вознесіння» та інсталяцію «ECCE HOMO», у поясненні до якого зазначено: «Дим є праобразом хмари, в якій з’являється Творець. З нього все починається і все закінчується. Посередині безперервний вир життя, який нічим не змінюється з початку життя людини і в більшості призводить до руйнування. Дим – символ молитви, яка піднімається до небес. Але вона не матиме сенсу, якщо ми не пам’ятатимемо про Бога, про заповіді, про ближнього. Дим це порятунок, в якому ми знайдемо Його».

Дві нагороди за «Дощ in Ua»

Дружина пана Михайла – Тереза Барабаш привезла дві своїх роботи – відео об’єкт «Формування 0» та об’єкт «Оберіг».

– Роботу з пір’ям «Формування 0» вперше я показала у Львові в тюрмі на Лонцького, – розповіла художниця. – Там радянською владою було знищено багато українських патріотів. Серед замордованих –  і брат мого дідуся. Ця робота експонувалася в тюремному віконечку, куди подавали їжу ув’язненим. На відео людина в чорному тче біле полотно. Його символізм в тому, що в яких би агресивних ситуаціях людина не перебувала, вона все одно намагається знайти позитив. Біле полотно є метафорою того, що ми завжди шукаємо щось хороше у своєму житті, щоби психіка адаптувалася до непростої ситуації і людина змогла вижити фізично. Робота була присвячена тітці Михайла – вчительці, зв'язковій УПА, яку вислали на Сибір, Тетяні  Леочко. В даному випадку сакральний простір цієї роботи зовсім інший – це коли людина сидить у своєму затишку – м’якому, повітряному, як в хмаринці, і займається тим, чим вона любить.

Художниця Тереза Барабаш закінчила відділення художнього текстилю у Львівській національній академії мистецтв. Вона експериментує з площинними аплікаціями, об’ємно-просторовими об’єктами, інсталяціями. У своїх концептуальних роботах використовує не тільки нитки, а й папір, дерево, метал та іншими матеріалами. Тереза Барабаш є учасницею багатьох мистецьких проектів в Україні та за кордоном. Зокрема брала участь у всеукраїнському триєнале текстилю, всеукраїнській виставці-конкурсі МУХі, фестивалі «Форт-місія», міжнародному фестивалі Otwarta Wystawa 9, 10, міжнародній виставці Tkanina I Rzezba – Interakcje. Мала ряд персональних виставок. Львівська мисткиня –  двічі стипендіатка програми Gaude Polonia.  У 2016 році отримала золоту медаль і премію фонду «АКАРІ» за найкращий дебют на 15 міжнародному трієнале текстилю в Лодзі (Польща), що відбувається раз на три роки. Зі 135 учасників із 46 країн Тереза Барабаш вперше за 44 роки існування цієї виставки-конкурсу взяла одночасно дві нагороди за свою просторову роботу «Дощ in Ua» – це глибоко символічний дощ із цвяхів, що повис на волосіні. Через два роки львів’янка буде у складі комісії 16 міжнародного трієнале текстилю.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.