"Переборола сильну паніку і насолоджуюсь домом": як карантин вплинув на життя тернополян різних професій

Раніше ніколи не могла подумати, що ми будемо змушені пережити такі часи. Особливо страшно стало від того, що фото з інших країн та фото наших вулиць сьогодні надто вже схожі на картини з фільмів жахів. Але про це згодом. Почну із найважливішого: спілкування з людьми, яке довелось обмежити.

Мій звичний ритм - це спілкування з десятками знайомих, а то й незнайомих людей за день. Рутинна робота, яка не дозволяє зупинитись ні на хвилину: новини горять. Журналісткою я працюю близько двох років, але і до того спілкування з людьми було для мене добрим способом зарядитись енергією та почуватись потрібною в суспільстві.

- Робота журналіста - це коли за два дні поговорила з лікарем, вчителем, кількома поліцейськими, кількома політиками. З журналістом, якого побили, журналістом, який про це написав, мером, який це все бачив. З пацієнтом психіатричної клініки, кількома дошкільнятами і їх мамами, фермером, баристою. З водієм, який розбив машину, майстром, який її полагодив, представником автодору, який робив дорогу, на якій це все сталося.З 20-річним хлопцем, який тільки-но вийшов з в'язниці, режисером, який зняв про це кіно, священником, який це придумав і студентом, який це кіно дивився. А головне - з редактором, який має допомогти розкласти це все по поличках на вашому сайті) Люблю свою роботу, - писала я колись.

А потім тобі доводиться залишити все і замкнутись вдома. 

В будь-який момент можу поїхати на місце події

У перші дні карантину ми працювали в редакції. Колектив у нас невеликий, старались приходити по черзі. Події в місті потребували негайного висвітлення. Я запаслась антисептиком, як-не-як знайшла в аптеці маску, та з почуттям виконаного обов`язку ходила на брифінги. 

Редакційне життя насичене, особливо в такі періоди. Ти не встигаєш написати одну новину, коли тобі потрібно працювати над іншою. Це жваве обговорення тем, це "чорні" жарти про коронавірус, а найважливіше те, що тут тобі ніколи не дадуть впасти в паніку. Думаю, зараз це добре видно на нашому сайті, адже навіть у складній ситуації ми стараємось ділитись з вами позитивними новинами. 

Отож, ми почали працювати дистанційно. Хоча розумію, що в разі необхідності готова збиратись і виїжджати на місце події у будь-який час дня і ночі. Бо це моя робота. 

Вдома ми дуже вразливі

Мій карантин розпочався з запасу продуктами. Вирішила, що зайвий раз не буду виходити на вулицю. 

Глобальних запасів солі та туалетного паперу не робила, гречки не купувала, бо не люблю її взагалі, але на кілька днів купила усе необхідне, можливо, й за один раз. Покупки раджу планувати завчасно. 

Робота з дому відпочити не дає. Тим більше, коли ти маєш бути в курсі всіх останніх новин, як сильно твоя свідомість цього б не заперечувала. Під впливом всієї інформації, особливо у перші дні посиленого карантину, зрозуміла, що панікую. 

Статистика була невтішна, всюди ця фраза "наша медицина не готова", вічні посилання на досвід інших країн. Мене затягнуло. Кілька днів поспіль я щопівгодини оновлювала для себе паралельно новинні стрічки кількох всеукраїнських сайтів із новинами: "Виявили троє інфікованих", "Виявили десять людей в яких коронавірус", "Підтвердили перший випадок на Тернопільщині"...

Розумію, що у замкненому просторі ми самі вирішуємо, про що думати. Вдома ми дуже вразливі, бо не можемо перевірити усю інформацію, яка до нас приходить. Чи може то я надто вже піддаюсь емоційному впливу. А до всього, подивилась той страшний фільм, який всі так рекомендували "Зараження". Добило. Не рекомендую. Дуже страшно, насправді. Розуміла, що якщо не перестану сама себе "накручувати" на погані речі, зійду з розуму.  

Найперше, що у цьому допомогло - підтримка колег, яким розказала про те, що страшно. Важливо також було те, що постійно телефонують батьки та друзі. Зрозуміла, що все, що я можу зробити, це просто бути вдома та рятувати так світ... І якщо вже нам випала така доля, то чому б не робити це з насолодою.

До речі, на нашому сайті вже є матеріал про те, як не піддаватись паніці. Його можна прочитати за посиланням тут

Сідаєш за роботу і одразу хочеш чаю, спати, подивитись фільм

Через роботу часу сумувати не маю. Редакція працює 24 на 7. Редакційний чат, який замінив нам ранкові планування присилає сповіщення кожних 15 хвилин, а то й частіше. Інколи далеко за північ. 

Страшенно важко спланувати робочий час вдома. Спочатку ти собі кажеш: "Я посплю трішки довше, ще встигну все зробити", потім негайно тобі треба на кухню, погодувати кота, або поприбирати, бо ж як працювати в такій атмосфері, а потім - дедлайн, а ти ще й не починала працювати. 

Або ж навпаки, встаєш раніше, щоб приготувати поїсти, бо потім часу весь день не буде. але... Випадково забуваєш вимкнути духовку. 

Добре, що маєш де пересидіти карантин

Готувати почала більше. Печу пироги, кекси, булочки. Нарешті є час зробити все, що давно відклада. Окрім миття вікон. Вони ще почекають.  Дивлюсь тепер лише позитивні фільми, нарешті маю час домалювати "Картину за номерами", яку розпочала ще взимку. 

Кіт, який нещодавно почав жити зі мною, здивований: чого це тепер нікуди не ходжу. "Насолоджуйся", - раджу я йому і тішусь собі, що маю, де пересидіти карантин. Бо різне буває. Цікаво, як безхатькам, які зараз не мають де жити. 

І наостанок перефразую цитату, яку нещодавно побачила у когось з друзів: "Нам потрібно було побути трохи вдома, щоб ми зрозуміли цінність спілкування з іншими". 

P.S. Перше, що зроблю після карантину - піду пити улюблене капучино на Театральному майдані. Всядусь на сходах театру і буду дивитись за сотнями перехожих.

Журналісти "20 хвилин" продовжують висвітлювати актуальні події міста та області. Стежте за нашими новинами та залишайтесь вдома. Поки що... А якщо хочете розказати свої карантинні історії, напишіть про це у коментарях.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.