Провідником, священником та професором з лікарських справ: ким в дитинстві мріяли бути відомі тернополяни

Олег Вітвіцький, історик, політик. 

- Не повірите, але з дитинства цікавився історією: темами князівської доби, середньовіччя, козацтва. Уявляв себе дослідником, мандрівником. Дитячі мрії здійснились, і я став істориком. Саме історична освіта допомогла моїй самореалізації, посприяла успіхам у різних сферах діяльності.

Тому хочу побажати юним українцям вірити у себе, любити історію, не боятись мріяти, адже мрії таки здійснюються!

Ольга Навроцька, підприємець.

- Я в дитинстві любила організовувати ровесників для спільних ідей і ігор. Уподобання щодо професії змінювались: то мріяла бути лікарем, то вчителем, а то музиканткою. Проте дитячі мрії відрізняються від дорослих тим, що вони не мають перешкод, не знають слів «ні», «не зможу». 

Сьогодні хотіла б побажати усім діткам, щоб вони не втрачали своєї дитячої віри у те, що все можливе і все вдасться! А ще шукати себе: я в дитинстві захоплювалась багатьма речами: малюванням, фотографією, макраме, аеробікою, танцями, і це дало мені можливість зрозуміти, що справді до вподоби і вирости різносторонньою особистістю. Отож, дорогі діти, пізнавайте, навчайтесь, пробуйте, і можливо, у нас в державі будуть власні Ілони Маски.

Андрій Шкула, журналіст, депутат міськради

- У дитинстві, як чимало дітлахів, мріяв бути медиком. У родині лікарів нема, але в молодшому віці, зізнаюсь, часто в медзаклади втрапляв: то з переломами, то з легеневими проблемами (була астма). Можливо, тому люди цієї професії викликали повагу і розуміння того, що корисні суспільству. Дитяча мрія про цю професію була настільки сильною, що навіть два роки відвідував факультативні заняття з медицини в Малій академії наук. Пригадую навіть якусь «екзаменаційну» роботу писав про «Патології системи травлення та їх хірургічне усунення».

Насправді дивним було бажання стати хірургом при реальному страху від крові та якихось травм. З медициною не склалось. У ті роки, аби втрапити до медичного, знань та бажання не завжди вистачало. Багато вирішували зв'язки та гроші, а їх в родини не було. Про те, чого не сталось, не шкодую. Обраним згодом фахом журналіста та соціального працівника задоволений. Зараз є розуміння, якого не було в юнацькі роки: головне - не знання чи спеціалізація (виняток вузькі спеціальності), а додаткові навики, вміння користуватись інформацією, відсутність страху використовувати можливості.

Що б дітям побажав? Чи то мова про мого сина, чи про будь яку дитину, я радив би обирати ту професію, до якої: а) є хист; б) є цікавість; в) є бачення себе у ній. Не впевнений, що правильним є реалізовувати бачення батьків чи гнатися за чимось престижним й модним.

А ще можу поділитись твором на тему: "Ким я мрію стати", який написав у 3 класі. 

Рекомендує

Володимир Лех, редактор телеканалу "Рада".

- Згадувати про дитячі мрії у дорослому житті – це дуже кумедно. Ким я тільки не був, але найяскравіша моя найперша мрія була стати провідником у залізничному потязі. Тоді я дуже захоплювався поїздами, можливо через те, що жив біля залізниці. У десятирічному віці прийшла друга хвиля мрій – стати священиком. Тоді часто відвідував церкву, дідусь-дяк брав мене на всі богослужіння. А вже після них – зачинявся у кімнаті і здійснював богослужіння. Родичі підслуховували і казали, що в мене добре виходить. Ну, а третя мрія була саме стати журналістом – вона до мене прийшла десь у 16-річному віці і в результати здійснилася.

Усім дітям хочу побажати чим довше залишатися дітьми, адже це найкращий період у житті. А ще бажаю мріяти і вірити, що мрії таки здійснюються.

Олеся Чванкіна - голова правління ОСББ.

- Змалку, десь років з 5, я дуже любила гратися з маленькими дітками. Я няньчилася із дітками сусідів, і вже років з 10 вони спокійно залишали їх на мене, знаючи, що діти будуть доглянуті та нагодовані. Тому у дитинстві я мріяла стати вихователькою. Скажу чесно, що ця нереалізована мрія десь знаходить відгук у моїй громадській діяльності, яка часто є дотичною до справ дітей. Люблю малюків, бо вони щирі. Це та риса, яка рідко зберігається у дорослому віці.

Тому усім діткам хочу побажати зберегти віру в чудо на все життя. А батькам-зробити дитинство своєї малечі щасливим, адже зі щасливих дітей виростають щасливі люди.

Юрій Кульпа - прес офіцер

- Моє дитинство, як і моїх друзів, минуло в двориках будинків на масиві "Дружба". Ми грали перегони на на велосипедах, їздили на річку на рибалку, бавились у різноманітні ігри (класики,резинки,козаки-розбійники). В пісочниці завжди вириті тунелі, там ми розставляли своїх солдатиків та грали війни. Вигравав той, у кого було більше війська. Такі зустрічі нас зближували, здружували з дітьми з різних двориків, усі були на рівних. Найщасливіша пора, безтурботна, в яскравих тонах.

У дитинстві була мрія стати відомим музикантом, навчався у музичній школі, відвідував танці в ПК «БЕРЕЗІЛЬ». Про армію чи службу в ній навіть гадки не мав, батьки завжди направляли на щось приємне.

Малюками бажаю насолоджуватись дитинством і не поспішати ставати дорослими! Така можливість дається лише раз в житті. Побільше гратися на вулиці та пізнавати світ, адже він такий прекрасний.

А ким ви мріяли стати, коли були маленькими? Чи збулась ваша мрія? Пишіть відповідь у коментарях.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.