Стоматолог про війну, власну лінію одягу та секрети успіху

«Війна усіх змінила», - каже Андрій Салагорник. У 2014-му він пішов на Майдан. Далі – на Схід: Дебальцеве, Світлодарськ, Попасна і позивний «Хрест»… Інколи доводилось робити і щось і не за своєю спеціалізацією. Війна не лише змінила сприйняття світу, а й дала поштовх не зупинятись на місці. Тому одразу після повернення у Тернопіль, у 2016 році Андрій відкрив власну стоматологічну клініку Sonrisa, а ще розробив власну лінію медичного одягу для лікарів-військових та цивільних. Про спогади, плани та головне в роботі читайте у матеріалі.

- Чому стоматологія? У дитинстві думали, що життя буде пов’язане саме з цією професією?

- Ні. Завжди хотів бути юристом, але потім так вийшло, що вступив на стоматфакультет. Зараз не шкодую, бо живу тим. Працював у декількох приватних клініках. Ще під час навчання зрозумів, що це моє.
 

- З чого розпочалась "Ваша" війна? Чи змінила вона вас?

- Для мене війна розпочалась з Майдану, і вона не закінчувалась і не закінчилась досі. Мені прийшла повістка, ми медики, які пройшли військову кафедру, є військовозобов’язаними. Ну я пішов. До того на Сході був неофіційно, а після повістки почав служити.
 

- Чи важко згадувати перебування у окопах і з пострілами над головою?

- Воно зараз вляглось вже якось. Чим більше розлегко повідаєш, тим легше якось. Перші рази важко було дуже. Якщо чесно, зараз і не хочеться про це розповідати, бо є купа інших моментів, які треба контролювати. Дивитись за ними. І прогнозувати важко, що буде далі.

- Які конкретно завдання Ви  виконували на Сході?

- Моя посада там – начальник стоматкабінету у 59-му мобільному госпіталі. Доводилось лікувати військових, але стоматологи під час 4-ої хвилі мобілізації не тільки виконували свої прямі обов’язки, але і брали участь у наданні невідкладної допомоги . Доводилось вивозити поранених з поля бою, навіть оперувати доводилось в госпіталі. Нерідко були випадки поранення щелепно-лицьової ділянки. Хоча я не хірург за фахом, але там обирати не доводилось. Ми йшли і робили, вчились, читали там на місці, радились з колегами.
 

- Як змінилось ваше життя після повернення додому?

- Та кардинально змінилось. Різко. Переоцінка цінностей, хоча розпочалась вона ще після Майдану.  До нормального життя адаптуватись було важко. Наші люди насправді не розуміють, що це таке, не розуміють, як поводитись з людьми, які повернулись.  Ця проблема нікуди не зникає. 
 

- Як відкрили клініку?

- Практично одразу після повернення почав збирати документи на відкриття клініки. Це тривало близько пів року, а потім все і закрутилося.
 

- Чи важко було пройти цю всю документальну «тяганину»?

- Із документами – це таке середньостатистичне бюрократичне коло. Та й зараз воно не закінчилось. У нас така система звітності, що в керівника постійно голова забита не розвитком свого бізнесу, а подачею звітів, оплатою комунальних послуг і так далі. Сам момент здачі показників за газ забирає в тебе чи не весь робочий день. Це дещо вибиває з колії.
 

- А як із стартовим капіталом? Які гроші потрібно мати, щоб відкрити власну клініку?

-  Якщо є бажання – усе можна пройти. Із стартовим капіталом, то вже які у кого плани розвитку. Хтось пробує почати з малого. Але сучасний ринок вимагає того, щоб стоматологія «закривала» всі питання одразу.

- Стоматологічні послуги це дорого? Може, тому люди рідко відвідують лікарів?

- Це і має бути дорого. Якісна послуга не має бути дешевою. У нас менталітет більшості людей зводиться до простого: стоматолог хоче «розвести». І коли в клініку приходять люди, вони одразу роблять вигляд, що ти вже їм щось винен. І за роботу, яка насправді коштує тисячу гривень, він хоче заплатити десять і хоче, щоб це було якісно.
 

- У місті багато приватних клінік. Чи важко конкурувати?

- За рахунок того, що в місті є дуже багато приватних клінік, люди починають цінувати якість. Переробляти те, поставили рік-два-три тому – це теж недобре.  Коли я відкривав клініку, хотів надавати лише якісні послуги.
 

- 28 – це доволі молодий вік для початку власного бізнесу. Чи важко зараз поєднувати роль стоматолога, керівника та підприємця? -- Починати – це завжди важко, але треба бути гнучким до рейтингу. Але ще був момент, що війна наклала свої обмеження, бо за час, коли я був на війні, практично втратив всю базу клієнтів. Довелося починати спочатку. Але є і плюси в тому, що я там був. Знайшов чудових колег. Зараз тут працюють люди, які теж воювали.
 

- У практиці були складні випадки, коли зовсім не знали, як діяти?

- Складним можна вважати чи не кожен випадок. Підхід має бути індивідуальним. Якщо трапляється щось непередбачуване, завжди радишся з колегами. Одна голова – добре, а дві – краще. Усі звикли звертатися до лікарів не за профілактикою, а вже коли щось стається: болить, або нема, чим жувати. Чомусь всі дуже бояться нас.
 

- Як вдається все встигати? Як проводите свій вільний час?

- Працюю з 10 до 20-ї кожного дня і попри те все, ще треба вчитися, читати, їздити на семінари, курси, дивитись вебінари, що, до речі, суттєво допомагає зекономити час. Вільний час завжди приділяю сім’ї, проводжу його з дітьми. А щодо захоплень… Робота – ось моє найбільше захоплення.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.