Українці у Малайзії: “Якщо ти білий – отже, не надуриш...”

Тусівка українців на острові Пенанг під час святкування Дня незалежності України у 2015 році

Близько 70 українців зареєст­ровані на консульському обліку у Малайзії – країні в Південно-Східній Азії. Із тими, хто на такий облік не ставав, наших земляків у цій державі є близько сотні.

Про життя української громади розмовляємо з колишнім тернополянином Андрієм Яновичем.

– Чи існує організоване культурне життя українців?

– Так, воно є. Перший осередок – столиця, Куала-Лумпур, другий – острів Пенанг. Багато робить консульство. Його працівники організовують святкування Дня вишиванки, Різдва, Дня прапора, Дня незалежності. Тож у столиці люди збираються при консульстві. На Пенангу ми також влаштовували святкування Різдва. Тут діяв проукраїнський guest-house, директором якого став хлопець з Івано-Франківщини. Декілька років українці там працювали, волонтерили. Туди завжди можна було зайти, почути українську мову. Часом там готували котлету або курку по-київськи. Пригадую, як ми на Різдво приготували налисники, кутю, вареники... Але цей хлопець переїхав в інше місце, і guest-house уже не вважають українським. Тут господарюють місцеві китайці. На Пенангу нас залишилося декілька сімей, і ми час від часу їздимо до Куала-Лумпур.

– Чому і коли більшість українців виїхали у Малайзію?

– В основному це ті, хто переїхав сюди уже в цифрову епоху у пошуках роботи.

– Ким вони працюють?

– Більшість тих, з ким я спілкувався, працюють у фірмах, пов’язаних із комп’ютерною технікою. Частина українців/українок одружилися з малайками/малайцями. Багато хто працює у сфері туризму.

– Чи важко адаптуватися?

– Ні. Особливо на нашому острові, який є дуже інтернаціональним. Малайзія – це суміш трьох національностей. Можливо, у Куа­ла-Лумпурі чи на східному узбережжі, де є виражена малайська більшість, меншини вирізняються. А тут – ні. Адаптації сприяє й те, що люди у цій країні дуже добрі. Вони просто супер, і це вражає.

– Як місцеві жителі ставляться до українців? Чи існують стереотипи?

– Малайзійці ніколи не скажуть: «Чому ти сюди приїхав?». Натомість лунає: «О! Ти сюди приїхав! Ти такий цікавий. Розкажи нам, що таке Україна?» Після того, як в Україні впав малайзійський літак, місцеві більше знають про нас і не думають, що це частина Росії. Уже немає такого, як раніше: коли я говорив «Ukraine», а вони перепитували: «UK»?» (United Kingdom, Британія – прим. ред.). Тепер вони знають, але не відчувають антагонізму щодо українців. Хоча пояснювати те, що літак збили не українці, а росіяни, їм важко. Вони плутаються у цій темі. Головне ж, що вони дивляться на тебе, як на людину. Щодо українців у них стереотипів немає. Є стереотипи щодо білих людей: якщо ти білий, то у тебе багато грошей. З іншого боку, малайці вважають, що якщо ти білий, то ніколи не надуриш, ти – відповідальна людина. Було багато разів, коли я забував гаманець і не було чим заплатити за обід. То це сприймали нормально: «Нічого, потім донесеш». Навіть якщо це буде через два дні. А ще українці – за їхніми мірками високі, тож місцеві думають, що у нас країна високих людей.

– Чи українці, які приїхали, планують там залишатися назавжди?

– Більшість планує повернутися або переїхати в інші країни. Люди тепер інакше ставляться до місця проживання. Головне – сім’я, а місце можна змінити. Залишаться хіба ті, хто створив сім’ю, і то не всі.

– У чому найбільші досягнення/проблеми українців у цій країні?

– Одним із досягнень був згаданий guest-house, де на День незалежності піднімали Український прапор, де іноземці могли побачити портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки та Олександра Довженка. Там збиралися навіть ті українці, які народжені за межами Батьківщини. Для мене досягненням є старатися для людей і показувати приклад адекватних українців. Щоб усі бачили, що українець є здоровою людиною, яка не п’є, говорить іноземною, дружня. Проблеми... Їх немає, окрім того, що дуже спекотно.

– Чим особлива кухня країни?

– В її основі – рис і морепродукти. Тут переплелися кулінарні традиції різних культур: індійської, китайської, тайської, індонезійської, японської, корейської, мексиканської, італійської... Тут – уся Азія, навіть більше. Утім, молочних продуктів тут узагалі нема.

– Чи достатньо тут продуктів, щоб зварити, приміром, борщ?

– Квасолю, буряк та зелень продають, а от сметани нема – Доводиться купувати австралійський йогурт Greek style, що нагадує нашу сметану. Узагалі молокопродукти сюди довозять з Австралії. Щавель замінюємо місцевою рослиною – кайланом, додаючи ще й лимон. Пенанг вважають кулінарною столицею Азії, але насправді в Україні страви смачніші. Йогурт коштує три долари за кілограмову банку. Буряк дорожчий за банани, набір для борщу буде коштувати приблизно два долари.

– Якими є соцстандарти та зар­плати у Малайзії?

– Це країна контрастів, як і Україна. Є люди, які їздять на Mazeratti, а є ті, які живуть у дере­в’яних хатках і не переймаються тим, щоб заробляти більше. Багатих людей відносно більше, ніж в Україні. Тут є великий клуб поціновувачів Ferrari. Іноземці у Малайзії заробляють багато. Ми живемо у кондомінімумі, в умовах, яких я у Тернополі не міг собі дозволити. Займаємо помешкання на 90 кв. м. Є басейн, тенісний корт, зона для тренування, майданчик із підземним паркінгом, краєвид на море. Але це житло, якому більше 15 років, тому його вважають «нижчим середнього». Якщо брати київські мірки, то 300 доларів, які ми тут платимо за оренду помешкання, – невеликі гроші. Якщо взяти до уваги, що я працюю узимку – в туристичний сезон, а стабільна зарплата є у дружини, то нам ще вдається відкладати на подорожі, на те, щоб прилітати в Україну і ще мати якісь заощадження на майбутнє. Стандарти заробітку для місцевих та експатів (закордонних працівників – прим. ред.) різняться. Середня зарплата місцевих – 300-400 доларів.

– Скільки коштує віза в цю країну і чи важко туди дістатися?

– Діє безвізовий режим на місяць. Можна купити квиток, і вас пустять пожити. Якщо хочете працювати, доведеться знайти роботу, а потім отримати бізнес-візу. Ще діє програма «Малайзія - мій другий дім» для літніх людей, які переїжджають сюди жити після пенсії. Літаком можна дістатися до Таїланду, а звідти до нас курсує потяг. Квиток в обидва боки коштує не менше 700 доларів.

– Що знають у Малайзії про події в Україні і як їх тлумачать?

– Вони цим сильно не переймаються. Як і українці – подіями у Малайзії та стосунками цієї країни з Таїландом. Це їх не дуже турбує. Від освіченіших я чув, що це Америка колотить воду. Є враження, що тут поширена нелюбов до Америки. Щоправда, не знаю, звідки вона. Можливо, це пов’язане з тим, що тут більшість – мусульмани. У їхніх документах Україна називається «Українська Радянська Соціалістична Республіка».

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.