Усе найкраще робиться на світанку: відверто про журналістику редакторка "20 хвилин" Наталія Бурлаку

Кажуть, що професія журналіста поєднує у собі море інших професій: пишеш про гроші — маєш бути економістом, про політику —  політичним експертом, про медицину —  лікарем. А коли ти керуєш цілою командою журналістів, то роботи у десятки разів більше. 

Про те, як не загубитись у потоці інформації, чим живе сучасна журналістика і як це, бути найкращим у своїй сфері говоримо з Наталею Бурлаку. Розмову подаємо у форматі "питання-відповідь".

Читайте також:  У День журналіста ми хочемо дещо вам сказати. Звернення від редакції «20 хвилин»

—  Скільки років ти вже в журналістиці? І цікаво, якими були твої перші матеріали?

—   Більшу частину свого життя пробую себе в журналістиці. Пробую, бо щодня відкриваю для себе цю професію і вчуся бути кращою. Перші матеріали в газету почала писати ще в 14. Саме тоді я вже відвідувала школу юних журналістів у Сумах, звідки родом. Це були невеличкі замітки в місцеве видання, згодом почала писати інтерв'ю, але душа тяжіла до проблемних тем. Аналітичний жанр почала відкривати вже в університетські роки, коли влаштувалась на позаштатну роботу в обласне видання "Ваш шанс". Звісно, через призму років з посмішкою заглядаю на вирізки своїх перших текстів. Але вони для мене дуже цінні, із них я починала свої перші кроки у журналістиці. Це —  досвід, а він набувається.

Здається, що народилась журналістом

—  Чи бачила ти себе змалку у цій професії? Як думаєш, хто може стати журналістом?

—  Часом мені видається, що журналістом я народилася (посміхається  — прим. авт.). Із дитячих років мене дуже манила ця загадкова, така серйозна професія. Я росла дуже допитливою. Ставила багато питань про все, що відбувалось довкола. Мама часом втомлювалась відповідати. Ще дитиною любила дивитися телевізійні випуски новин. Уявляла, що я там  — у студії. Разом із братом вдома робили газету на звичайних аркушах паперу. Смішно згадати. У школі вчителі казали, що непогано пишу твори, тому в 10-му класі запропонували піти в школу юних журналістів. Власне, звідти все пішло-поїхало.

Журналістом може стати людина, яка готова до особливого стилю життя. Це — не просто піти, побачити, написати. Це  — як рок-н-рол, тут є свій ритм, якого ти тримаєшся.

—  Досить часто журналістів порівнюють із письменниками. Наскільки ці професії тотожні?

—  Є таке. Часом люди думають, що можуть непогано писати шкільні твори чи пости у Фейсбуці, значить, уже журналісти. Письменництво і журналістика  — різні справи. Якщо письменники можуть собі дозволити вільний потік думок, своїх бачень і вигадок, то журналісти прив'язані до фактів, вони на них сидять, ними запрягають і поганяють.

—  Як думаєш, наскільки важлива журналістська освіта? Де ти навчалася?

—  Закінчила Сумський державний університет, за спеціальністю  — журналіст. Навіть маю червоний диплом, який у житті нікому не показувала (посміхається  — прим. авт.). Вважаю, що освіта потрібна. Адже вона відкриває багато підводних каменів професії. Навчаючись, отримала цінні знання про побудову текстів, специфіку творення, логічні зв'язки. Мені пощастило, бо в університеті вдало поєднувалася теорія з практикою. З першого курсу я працювала у різних виданнях,  освіта підсилює конкурентоздатність на медіаринку. Але досить занудства (посміхається  — прим. авт.). Знаю багатьох людей, які є талановитими та успішними журналістами, але прийшли у професію без відповідної освіти.

—  Ти працювала лише в газеті?

—  Була PR-менеджером у благодійній організації "Вибір", що допомагає ВІЛ-інфікованим людям, працювала в інформаційному агентстві, пробувала себе на радіо.

Головне — оперативно і якісно

—  Коли ти переїхала у Тернопіль, відчула різницю між ЗМІ на Сході та Заході?

—  Суми  — то північно-східна частина країни, не втомлююсь повторювати. Суть журналістики  — одна. Відмінність у тому, що в Сумах частина видань виходить російською, інша  — українською. Я працювала у російськомовному. Тому перша невелика складність для мене була переключитися. Я добре знала українську, спілкувалась нею із друзями, навчалася. Але потрібно було ще й добре вкласти всі думки у матеріалі. Стилі написання текстів також різнилися. У Тернополі він більш наближений до розмовного. Але це й добре, що ми в матеріалах говоримо з читачами, як із друзями біля вогнища. Звиклося.

—  Чи важко з усього потоку інформації зробити якісний матеріал?

—  Із досвідом вчишся спритніше відсіювати головне від другорядного. Багато речей уже робиш на автоматі. Написати можна про все на світі, інше питання  — чи варте воно того? Питання ж якості досить спірне. Таких поціновувачів небагато.

—  Ти починала із газетної журналістики. Нині активно розвиваються інтернет-видання. Як приймаєш ці зміни?

—  Коли починала, інтернет-простір у нас лише починав заповнюватися. Зараз основне  — оперативно та якісно подати інформацію, ідеально  — ще до того, як подія трапиться. Колись на те, щоб написати матеріал, ішов тиждень, написати-переписати, виправити, переписати. Зараз ми собі не можемо дозволити таку розкіш.

Чесно із собою та іншими

—  Журналістика  — емоційна сфера. Чи виробила стресостійкість?

—  Тут головне  — правильно використовувати емоції, реагувати на них. Щоб не шкодили. За роки роботи різне траплялося, панцир наростила (посміхається  — прим. авт.).

—  А чи бувало таке в тебе, що писала матеріали вночі?

—  Ха, та в мене таке і є (посміхається — прим. авт.). Часто пишу вночі, більш продуктивний час  — на світанку. Було таке, що я і інтерв'ю брала о другій ночі. Це був проєкт про українок за кордоном. Спілкувалася з жінкою із Канади, через різницю у часі так вийшло. У журналістів ненормований робочий день, незважаючи на час чи погоду, ми завжди готові інформувати  — ти ж знаєш!

—  Яким має бути хороший журналіст?                    

—  Чесний. Із собою та іншими. Обман та фальш завжди відчуваються, я не можу дозволити собі "погоріти" на такому, мабуть, усе-таки перфекціоністка. Гарний журналіст має "нюх" на теми, людей й те, як краще подати інформацію. Він — об'єктивний, вміє в усьому і у всіх розгледіти різне.

— Який матеріал ти вважаєш найкрутішим, найемоційнішим?

— До своєї роботи ставлюся самокритично. Тому відповім, що я його ще не написала. Згадався матеріал  — про дівчинку, яку мама залишила у "Вікні життя". Суть  — в історії, мене, як автора, тішить те, що завдяки редакції вдалося зібрати найнеобхідніше для малечі. Допомагати іншим  — важливо.

—  Як можеш характеризувати людей, із якими працюєш і про яких пишеш?

—  Читачі  — вони різні, як і всі ми. Писала про багатьох, найчастіше  — позитивних, неординарних, розумних. Щодо колег, то, звісно, поганого не скажу. Усі круті, кожен  — по-своєму, і разом ми  — команда.

Пандемія нас усіх змінила

—  Що змінилось для тебе, відколи стала редактором?

—  Виросла кількість вимог, у першу чергу, до себе. Редактор не може бути початківцем. Я отримала шанс поглянути на свою роботу з іншого ракурсу. Не лише писати тексти, а й більше планувати, відділяти непотрібне. Це — цінний досвід, аби рухатися вперед.

— Як пандемія вплинула на роботу редакції? Чи стало це для тебе викликом? 

— Пандемія, безумовно, стала викликом для усіх сфер, у тому числі і журналістики. Але разом з тим, вона і навчила нас адаптуватися до нових умов, до розвитку і втілення нових форматів. Уся редакція перейшла на дистанційну роботу, ми навчилися не тільки плануватися, а й навіть здавати газету в друк онлайн. Ще рік тому навіть подумати не могли, що нам доведеться кардинально змінювати напрацьовані роками методики. У той же час, пандемія спонукала нас змінитися, вдосконалитися, реалізувати нові проєкти.

Це стало для нас світанком, на якому народилися кращі ідеї.

— Вже понад пів року "20 хвилин" працюють у новому форматі підписок - Paywall. Чому прийняли таке рішення?

— Правда – у тому, що сьогодні у всьому світі незалежна журналістика не може обійтися без підтримки читачів. Ми спостерігаємо, як різні зарубіжні медіа переходять на нову модель роботи. Тренд на платну підписку підхопили і засоби масової інформації, які працюють в Україні, серед них є і регіональні.Чому? Усе дуже просто. Новинні організації втрачають доходи від реклами і передплати друкованих видань, оскільки все більша частина аудиторія переходить в онлайн. В епоху коронавірусу багато ЗМІ мусили терміново шукати шляхи монетизації контенту і ввели платну підписку. Ми теж обрали такий шлях, щоб і надалі бути незалежним виданням.

— Як сприйняли такі нововведення у Тернополі? Як відреагували читачі?

— Звісно, як і все нове, багато користувачів, особливо у різних групах у соцмережах сприйняли таку звістку критикою. Дехто скептично відгукувався і відгукується, мовляв, навіщо платити гроші, якщо всюди безкоштовно. Відповім: "Ми не закриваємо ті тексти, які є всюди. У нас є журналісти, "жива редакція", яка старається продукувати лише корисну та цікаву інформацію для жителів міста і не тільки. Ми не копіюємо чужого, ми подаємо лише перевірені факти". Інші саркастично додають: "Журналісти заж..ся". Скажу відверто, тернопільські журналісти – не мільйонери. Наша редакція є незалежною від влади, олігархів тощо. І ми дуже хочемо залишитися незалежними, об’єктивними журналістами, які показуватимуть правду, якою б вона не була. Тому ми чесно сказали усім нашим читачам про те, що змушені переходити на модель платної підписки і розраховуємо на підтримку тих, хто роками з нами, хто цінує якість, справжність та професіоналізм. Ми щиро вдячні тим читачам, які вже оформили підписку на наш сайт. Адже завдяки їм у майбутньому ми зможемо працювати, створювати набагато крутіший контент.

Підписка – це не космічне явище! Це не забаганка журналістів, цей принцип роботи нам диктує реальність. Щодня ми маємо по кілька підписок, тож це показник того, що тернополяни розуміють важливість змін у медіасфері і разом з нами продовжують боротися за незалежну журналістику.

— І на завершення. Чого побажаєш нашим читачам?

— Бажаю і надалі залишатися з "20 хвилин", фільтрувати інформацію та довіряти лише тим, хто подає перевірені факти.

Редакція "20 хвилин" вітає усіх колег із професійним святом. Бажаємо вам легкого пера, гарних новин та об`єктивного погляду.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.