«Від «освободітелей» принципово нічого не брали!» Як сім’я з Балаклії два місяці жила в російській окупації

«Від «освободітелей» принципово нічого не брали!» Як сім’я з Балаклії два місяці жила в російській окупації
  • 34-річна Марія приїхала з містечка Балаклія, що на Харківщині.
  • З перших днів війни сім’я жінки перебралась до селища Савинці, яке неподалік райцентру. Згодом його окупували російські війська…
  • Марія з чоловіком та дітьми два місяці провели з мінімальним запасом продуктів, без світла та комунікацій, остерігаючись вийти за подвір’я, бо біля хати був блокпост ворога.
  • Як вдалося пережити ці жахіття й врятуватись? Читайте у матеріалі.

Нагадаємо, російські війська взяли в повну блокаду Балаклію та навколишні населені пункти ще на початку березня.

26 березня українські онлайн-медіа повідомляли, що вороги схопили заступника міського голови Сергія Полторака, і припускали, що може бути захопленим мер міста Іван Столбовий. Згодом виявилось, що Столбовий неушкоджений та вільно пересувається тимчасово захопленим містом, бо пішов на співпрацю з ворогами.

Відео дня
Воєнна Балаклія. Фото з відкритих джерел

Вже 7 квітня стало відомо, що балаклійський мер залишив територію громади та виїхав до російської федерації. Про це розповів голова Харківської ОВА Олег Синєгубов в інтерв’ю виданню «Факти». Пізніше щодо Столбового завели кримінальне провадження, наслідком якого стало оголошення підозри в державній зраді та колабораційній діяльності. Такі дані опублікувала прес-служба офісу генерального прокурора України.

З Марією ми поспілкувались про ранок 24 лютого, коли життя поділилось на «до» та «після», перебування в окупації й постійний страх за своїх донечок.

Стіни підвалу ходором ходили від ворожої техніки…

Марія з сім’єю мешкають у Балаклії – місті Ізюмського району Харківської області. 24 лютого вони з чоловіком Сашком як завжди збиралися на роботу.

– Ми постійно прокидаємось о 5 ранку, адже потрібно добиратись з нашого міста до Харкова, де працюємо. Це приблизно 100 кілометрів. Того дня я теж встала о цій порі і пішла причепуритись. Раптом чую звуки вибухів… – розказує жінка.

Вона ділиться, що у Балаклії розташована військова частина, де у 2019 році через недбале ставлення до служби одного з керівників відбулися вибухи на технічній території. Тому перше, про що подумала Марія – може там знову щось трапилось.

Воєнна Балаклія. Фото з відкритих джерел

– Я побігла на кухню подивитись, що там, адже базу видно з нашого вікна. Все було тихо. Розбудила Сашка і говорю, мовляв, коїться щось незрозуміле. Перед 24 лютого ми читали новини, ніби росія хоче вторгнутись на територію України, але в це ніяк не вірилось. Зателефонувала своєму начальнику, який живе у Харкові неподалік аеропорту. Той сказав: «Розпочалась війна! Всі масово тікають з міста», – говорить Марія про те, як усвідомила, що відбувається.

Родина, недовго думаючи, теж стала збиратись. Жінка подзвонила до місцевого залізничного вокзалу, розпитала про розклад руху потягів. З транспортом ще все було стабільно, тому Марія з чоловіком і дітьми поїхали в селище Савинці.

Воєнна Балаклія. Фото з відкритих джерел

– Ми маємо там хату, де й провели наступні два місяці. Невдовзі Балаклію окупували російські війська. В селищі теж спокійніше не було, адже 2 березня туди зайшли вороги. Ми перебували у підвалі і від їхніх танків (дорога була близько) стіни аж ходором ходили. Більш ніж 80 одиниць техніки пройшло, – розповідає 34-річна переселенка.

За словами жінки, російські солдати прибували щодня, заходили в селище і облаштовувались для перебування – заселялись у домівки, які пустують.

«Від цих «освободітелей» нам нічого не треба!»

Марія розповідає, що поблизу їхньої хати був російський блокпост. На сьогодні він і досі там. Окупанти ніби не чіпали місцеве населення, однак перебувати з ними поруч неприємно й страшно.

– Там важко знаходитись, постійно чутно вибухи й постріли. Ми перебігали з хати до підвалу. Виходити за подвір’я боялись, особливо застерігали дочок, начитавшись про звірства росіян у новинах! – пригадує жінка.

Воєнна Балаклія. Фото з відкритих джерел

Спершу з продуктами у Савинцях все було більш-менш стабільно. Марія ділиться, що в селищі є млин, де робили муку, а також завозили крупи й олію.

– Ми ще у перший воєнний тиждень на всі гроші накупили різних продуктів. Не розуміли, як зміниться ситуація, тому й запасались. Потім в крамниці харчі завозити перестали. Але була гуманітарна допомога від українських волонтерів, в основному ми брали її для дітей, а не для себе. Від російської «гуманітарки» відмовлялись! Від цих «освободітелей» нам нічого не треба! Те, що вони зробили з містами нашої держави – це жахіття… – говорить Марія.

Воєнна Балаклія. Фото з відкритих джерел

Світло у Савинцях було до середини квітня. Згодом ворожий снаряд потрапив в електровежу й знеструмив усе селище. На початку квітня не стало мобільного зв’язку й Інтернету.

– Так ми відрізаними від світу провели десять днів… Коли за 100 метрів від нашого дому влучили снаряди й зруйнували сусідні будинки – аж тоді вирішили їхати куди-небудь, де безпечно, – ділиться з нами переселенка.

Діти закінчують навчання в 14 школі

Марія з дочками й чоловіком виїжджали з окупованого селища на Великдень, 24 квітня. Ризикнувши своїм й життям дітей, вони проїхали 8 російських блокпостів!

– Начебто вони нормально до нас ставилися, але було дуже страшно! – каже вона.

Воєнна Балаклія. Фото з відкритих джерел

У Савинцях на даний момент залишились батьки Марії.

– Вони, на жаль, не виїхали. Ми рідко зідзвонюємось, адже там немає зв’язку і їм доводиться ходити дуже далеко, аби поговорити. Коли розмовляли з батьками востаннє – світла в селищі знову не було, – розповідає жінка.

У Тернополі родина Марії мешкає з 25 квітня й знайшла тимчасовий прихисток у Тернопільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 14 імені Богдана Лепкого.

– Ми щиро вдячні колективу цього навчального закладу за те, що дали нам дах над головою й усе необхідне для комфортного перебування. Також нас дуже смачно годують! Мої донечки закінчують цей навчальний рік саме у 14 школі, з задоволенням відвідують уроки, – відгукується Марія.

Чоловікові переселенки Сашкові у Тернополі вдалось влаштуватись на роботу. Наше місто балаклійцям дуже сподобалось, говорять, що не очікували такого теплого й гостинного прийому.

– Тернопіль – справді Файне місто! Тут тихо, спокійно. Люди привітні, якщо ми щось запитуємо – залюбки підказують. Зараз хочемо знайти окреме житло, але з цим проблематично. Або дорого, або немає варіантів… І, звісно, чекаємо нашої перемоги над ворогом, яка повинна настати якомога швидше! – завершує Марія.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (1)
  • David Starr

    В окупації не до принципів, головне - вижити. Нам потрібні живі українці, а не мертві чи покалічені, але принципові.

keyboard_arrow_up