Врятувались від свавілля росіян! Історія харків'янки Людмили, яка мріє повернутись додому

Врятувались від свавілля росіян! Історія харків'янки Людмили, яка мріє повернутись додому
  • У населеному пункті Грабовець, що під Тернополем, на базі сільської ради створена так звана соціальна кімната. На час війни у її приміщенні облаштували прихисток для людей, які постраждали від дій окупанта.  
  • Наразі там проживає вісім осіб. Одна з переселенок – 51-річна Людмила, разом з дочкою врятувалась з-під Північної Салтівки, що фактично стала на Харківщині епіцентром першої атаки російських військ.

Про усе пережите в рідному місті жінці пригадувати непросто. Звуки вибухів вона почула рано-вранці 24 лютого. Одразу не зрозуміла, що відбувається. На годиннику було всього лиш двадцять хвилин на п’яту…

– Наш будинок знаходиться поблизу «точки», яку однією з перших у Харкові обстріляли вороги того дня. Це між Північною Салтівкою та Великою Данилівкою. Звідти все почалося. Ми з сім’єю почули незрозумілі «хлопки», а за вікном побачили заграву. Одразу побігли до підвалу, – говорить Людмила.

Два місяці спали на підлозі під жахливі протяги

Жінка розповідає, що у підвалі з родиною провела шість днів. Щодня в небі пролітали ворожі винищувачі, адже мікрорайон, де мешкала Людмила, є чи не «найгарячішою» точкою, котру періодично атакували окупанти.

Відео дня

– Там є багато напівзруйнованих будинків. В більшості осель повилітали вікна, трапляються будови, знищені «під нуль», – додає вона.

Коли стало геть нестерпно, пані Людмила з рідними перебралась у метро. Там жили цілих два місяці, довелось весь цей час спати на підлозі.

– Ми перехворіли, якщо чесно, усім чим можна, адже в підземці були страшенні протяги й надто погані умови для ночівлі. Волонтери часто привозили гуманітарну допомогу, продукти харчування. Одного разу вони побачили, що з нами маленькі діти і запропонували евакуюватись або у Львів, або в Тернопіль. Ми обрали другий варіант, – ділиться з нами переселенка.

Спершу Людмила з донькою поїхали до Полтави, де переночували у місцевій церкві. Звідти волонтери відвезли їх до міста Дніпро. Там жінки теж провели одну добу, а опісля придбали квитки на потяг і вирушили до Тернополя.

– Так опинились тут. Спочатку нас прихистили у християнській церкві «Філадельфія». Перебуваючи там, ми шукали житло й натрапили на пропозицію від Олега Андрійовича Кохмана, очільника Великогаївської ОТГ. Він відгукнувся й запропонував нам оселитись у Грабівці, – каже Людмила.

Понад усе жінка хоче знайти роботу

У сільській соціальній кімнаті жінка з дочкою мешкає понад місяць, з 26 квітня. Говорить, що вже освоїлись на новому місці, тут їм дійсно комфортно.

– Нас прийняли дуже добре. Люди постійно допомагають, підтримують і матеріально, й морально. Нам тут подобається, адже затишно й комфортно. З рештою мешканців соцкімнати вже перезнайомилися, – розповідає Людмила.

За словами Ірини Салабай – в.о. обов’язки старости Грабовецького старостинського округу, розміщувати переселенців на базі сільради почали у лютому. Перші дві сім’ї сюди приїхали з Сум.

– Соціальна кімната взагалі призначена для людей, які працевлаштувавшись у нашому селі, не мали б де жити. Відповідно, тут створили всі належні умови, аби люди відчували себе як вдома. Зараз в нас знаходиться восьмеро осіб. Це три різні сім’ї. Небайдужі мешканці Грабівця з перших воєнних днів принесли подушки, постільну білизну й ковдри, – ділиться здобутками пані Ірина.

Також у соцкімнаті завдяки підтримці активістів з Тернополя віднедавна є чимало побутової техніки – холодильник, мікрохвильовка, мультиварка. Жителі Грабівця принесли сюди електричну плитку. Стоїть пральна машинка-автомат.

– Це найголовніше, чим нас забезпечили, – сміється харків’янка Людмила.

Вона каже, що у Північній Салтівці досі неспокійно. Там залишилися її чоловік та чоловік доньки, мати Людмили. По телефону розповідають, що ворог досі не заспокоївся й час від часу робить якісь спроби для наступу на місто.

– Скільки ми ще тут будемо – не знаю! Тому шукаємо способи підробітку, адже треба за щось жити. Щодня телефонуємо за оголошеннями і не можемо нічого знайти, – скаржиться 51-річна жінка.

До слова, у Харкові вона багато років працювала на ручні ліпці вареників та пельменів. Також має досвід праці консультантом у магазині. Її дочка є кваліфікованим вихователем дитсадочка.

Якщо у Вас є змога допомогти жінкам з працевлаштуванням, залишаємо номер пані Людмили: 063 509 5087.

 

 

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up