«Якщо дітям не буде цікаво, то можна не дограти виставу»

У трупі обласного театру актора і ляльки 22 актори. Головний режисер каже, що дуже любить свій колектив

- Я завжди мріяв працювати в театрі. З дитинства ходив у театральні гуртки. То ж сумнівів, яку професію обрати, у мене не було, - розповідає головний режисер обласного театру актора і ляльки Володимир Лісовий. - Я служив у Москві у армії і ходив в театри. Потім закінчив Московський ГІТІС і пішов працювати в театр.

У обласному театрі актора і ляльки Володимир Лісовий працює вже більше 20 років. 15 березня відзначив ювілей - 70 років. А 21 березня разом з колегами відсвяткував Міжнародний день лялькаря. 

Про себе і досвід роботи в театрі Володимир Лісовий розповів «RIA плюс».

- У нашій трупі 22 актори, - каже Володимир Лісовий.  - Я їх дуже люблю, ми з ними росли творчо. Адже щоб створити єдину творчу театральну школу, потрібні роки роботи разом. І я думаю, що ми одне одного розуміємо.

Пан Лісовий також нагадує, що робота театру залежить не лише від режисерів, художників, акторів, але й від освітлювачів, монтувальників, працівників  бутафорських цехів. Над однією лялькою для дитячої вистави у Тернополі працюють близько десятка фахівців.

- Мені дуже подобається мій колектив, хоча це не мій перший театр. Я починав працювати в Росії, потім багато років працював головним режисером у Вінницькому театрі, - розповідає пан Лісовий. -У 1995 році мене запросив директор тернопільського театру актора і ляльки Юрій Кройтор. І так сталося, що я погодився, переїхав до Тернополя і ось уже 22 роки тут працюю. Цей театр мені подобається нелише своїми технічними умовами, але й колективом. У нас чудові актори, прекрасні цехи. За ці роки як режисер-постановник я поставив більше 50 вистав, різних за жанрами. Якщо казати багато це чи мало, я думаю, що досить багато.

- Ви народилися на Курильських островах? Як ви потрапили в Україну?

- Мій тато був військовим, -  офіцером-сапером. Він пройшов всю війну, закінчив її у Відні. Наприкінці другої світової якраз почалася війна з Японією. І батька перекинули на Курильські острови. Моя мама також переїхала туди з Ростовської області. Я там, на Курилах, прожив до двох років, потім ми часто переїжджали. Ми  жили і в і на Камчатці, Астрахані, Новосибирську, школу я закінчив в Таллінні в Естонії. Я працював актором і режисером театру ляльок в Липецьку.  У радянські часи театри дуже багато їздили. Якось ми поїхали на гастролі у Вінницю. І ось там побачили мою виставу. А у Вінницькому театрі ляльок на той час не було режисера. І от директор підійшов до мене і питає чи не хотів би я переїхати до них. Я погодився. Мені дуже подобалася Україна. Після роботи у Вінниці я потрапив до Тернополя.  

- Як змінився тернопільський театр актора і ляльки за всі ці роки?

- Безумовно театр міняється, бо міняється час, технології, оснащення. Сьогодні, наприклад,  ми перейшли на комп’ютерне управління світлом і звуком. Це звісно потребує коштів, але сучасному театру потрібне таке обладнання. Ми неодноразово їздили на різні фестивалі у Європу і з творчої точки зору і за техобладнанням ми виглядаємо дуже непогано. Ми розбудовуємо наше приміщення, ось декілька днів тому наш бутафорський цех переїхав у відремонтоване приміщення.

- Що для вас означає ваша робота і що найбільше приносить задоволення?

- У нас є своя специфіка і особливий глядач – діти. Треба так працювати, щоб  їм було цікаво. Якщо дітям не буде цікаво, то можна не дограти виставу. Бо вони будуть стрибати, шуміти, бігати по залу. Тому ми перш за все намагаємось відчувати особливості їх віку, особливості сучасник дітей, бо я пам’ятаю тих, які були 20-30 років тому, вони були інші. Зараз діти виховані на кліповому сприйнятті мистецтва, їм треба, щоб все  рухалося, щоб було яскраве світло, і тоді їх можна зацікавити. Але тим не менше сучасні маленькі глядачі також відчувають, коли справді цікаво, коли є ідея, яскравий персонаж. Але форма вистави має бути більш сучасна.

Ми працюємо для дітей різних вікових категорій, тому будуємо наш репертуар і для дошкільнят, і молодших школярів, середніх, для молоді та дорослих. Ми підходимо творчо до п’єси, над якою працюємо, щоб вона перетворилася на виставу. Можемо дописувати, додавати персонажів, можемо скорочувати, якщо багато зайвого тексту. Бо наш театр любить дію, адже малечі треба менше розповідати, а більше показувати.

- Як часто відбуваються вистави? Чи задоволені ви кількістю відвідувачів?

- В нас глядач голосує ногами, якщо їм цікаво, то вони до нас і прийдуть. І ми це відчуваємо. Як правило, ми граємо кожного дня дві-три вистави. Коли йдуть свята, до нас просто годі потрапити. Наприклад, до дня святого Миколая граємо навіть по 4-5 вистав. Загалом активний сезон співпадає у нас з навчальним роком . Влітку у нас менше глядачів, тому що дітей менше у місті. Але ми все рівно працюємо до кінця липня, відпустка у нас в серпні,  і у вересні ми вже знов на сцені, бо  наші маленькі прихильники з нетерпінням чекають свої улюблені казки. В основному ми працюємо у Тернополі , але є і виїзні вистави. Нас часто запрошують на Всеукраїнські та міжнародні фестивалі. Вже не вперше ми їздимо в Сербію, Польщу,  недавно були в Чорногорії, де відбувся міжнародний фестиваль. Там було дуже цікаво, приїхали театри з Мексики, Ізраїлю, Німеччини, Китаю. Ми показували нашу виставу «Малята-кармалята» і отримали нагороди.

Які вистави найбільше люблять діти?

- Діти люблять перш за все видовища, які відповідають їх віку. Наприклад, малечі дуже подобаються  «Веселі ведмежата», герої цієї вистави навчають маленьких глядачів робити зарядку, чистити зубки, слухати батьків. А батьки дивляться виставу очима своїх діточок. Подобається дітям, значить, подобається і батькам. Недавно ми показували казку-мюзикл «Алі-Баба і розбійники» – це вистава, яку з задоволенням дивляться і діти, і батьки,  і навіть бабусі і дідусі, -  і всім цікаво. До речі, в діючому репертуарі театру багато вистав для сімейного перегляду, перш за все це музичні спектаклі «Бременські музиканти», «Кіт у чоботях», «Таємничий гіпопотам», «День народження Кота Леопольда» , Кривенька качечка» та інші.

Не забувають тернопільські лялькарі і безпосередньо дорослих глядачів. Для них також вистави, на які «дітям вхід заборонено» - «Ляльки-шоу», «Дуже проста історія», «20 хвилин з ангелом».      

- Чи берете участь у постановках як актор?

- Я розпочинав свою творчу кар’єру як актор і вже  потім спробував ставити вистави як режисер-постановник. На сцену виходжу іноді, коли недай Боже хто захворіє. Ролі були різні, але я не рахую, що я такий вже актор. Тому, мабуть, став режисером. Бо як кажуть – не вмієш щось робити, навчай (сміється – прим. ред).

Довідка

Володимир Лісовий народився 15 березня 1947 року в с. Гарячі Ключі (Курильські острови) Сахалінської області. Навчався на філологічному факультеті Липецького державного педагогічного інституту в Росії. У 1978 році закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського, Москва (ГІТІС).

1970 -1982 роки - працював актором і режисером Липецького театру ляльок в Росії

1982 -1995 роки - був головним режисером Вінницького обласного театру ляльок

З 1995 року  і до нині працює головним режисером Тернопільського обласного театру актора і ляльки

За інф. Вікіпедії

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.