«На зоні свої закони»: сповідь тернополянина, який побував за гратами (ВІДЕО)

«На зоні свої закони»: сповідь тернополянина, який побував за гратами (ВІДЕО)
  • У мене не було нічого святого. Так про своє життя з 17-річного віку розповідає тернополянин Ігор Дерешівський. Він чотири рази був у в’язниці, 15 років зловживав наркотиками та зізнається: був на межі і таке життя його влаштовувало… 
  • Про реалії та закони тюрми, про голод та роки за «колючим дротом»,   звільнення від наркозалежності і та повернення до нормального життя говоримо без застережно, так як є.

Каменів на життєвому  шляху нашого співрозмовника вистачило б на кілька життів,  але зараз 45-річний Ігор Дерешівський —  успішний підприємець та батько чотирьох дітей. Говорить: хто соромиться минулого не має майбутнього. Тому і погодився говорити відверто, не приховуючи обличчя, аби дати приклад тим, хто зараз вважає, що усе в житті втрачено. 

Він щодня робить це і в повсякденному житті, бо спілкується з жителями реабілітаційного центру для наркозележних, керівником якого є. 

— Я сам пройшов реабілітацію і зрозумів, що є дуже багато людей, які потребують того ж самого, що я: підтримки, коли ти вирішив змінити життя, — каже він. — Я залишився служителем при цьому центрі. На волонтерських засадах. 

До слова, про цей центр раніше ми розповідали у матеріалі. 

Як позбутись алко- та наркозалежності: історії людей, які "були на дні", а тепер живуть щасливо

Спробував наркотики ще в школі 

Чоловік розповідає, що ще зі шкільних років не був зразковою дитиною. Завжди йому хотілось відрізнятись, тому і спробував наркотики. Вперше зробив це, коли йому було 15. 

— Це був 10-ий клас. І я вже добре так вживав. Тоді не було соцмереж, тоді не було такого поняття, як «продаж». Ми самі виготовляли їх. Нам показали як і ми робили самі. Я вчився в коледжі, і на потоці було п`ятеро наркоманів. Ми «підв`язались» і так вживали разом вже, — пригадує Ігор. 

У 17-річному віці його вперше садять у тюрму. Не за наркотики. За озброєне пограбування квартири. 

— Це були 90-ті роки. І в Тернополі то було не дивовижно. Це було таке насичення бандитизму, — каже він.  — В той момнт було модно для мене тягнутись до тих людей, яких називали «рекетьорами», «бандитами», то така собі сумнівна романтика. І наркотики, тюрми, здавалось просто, що це не для всіх.

Про те як відреагували батьки те, що їх син опинився у в`язниці, Ігорю говорити важко. Каже: для них це було потрясіння. 

— Зараз я вже сам батько, в мене четверо дітей і я не можу уявити себе на місці своїх батьків. Я не ріс в бідній родині, щоб йти на ці злочини «з голоду». В батьків була квартира, машина. Тато їздив на заробітки. Я ходив у чистому, в холодильнику було що їсти, я мав де спати. Тоді в 90-ті роки було важко із одягом, але в мене і з цим не було проблем, — говорить чоловік. — Але я, напевно, просто хотів виділитись серед своїх ровесників. Тому і ступив не на той шлях. 

Розмову з Ігорем Дерешівським можна переглянути у відеоінтерв`ю. Для зручності додаємо таймінг відео.

00:20 «Раніше наркотики не купували, а самі виробляли»
00:43 Сів у в’язницю за озброєне пограбування
1:25 В мене все було, а на кримінал пішов щоб виділитись
02:11 Тернопіль був бандитським, а наркотики дістати було важко
02:55 Друг помер від передозування і ми викинули його у вікно
05:25 Раніше дозу в тюрмі дістати дозу було легше, ніж на волі
06:44 На початку 2000–х люди на зоні вимирали з голоду
09:58 У тюрмі є своє «святе» для зеків
11:02 Були люди, які потрапили в тюрму випадково
12:40 Про структуру в’язниці: на зоні є зона
16:24 Тюрма раніше і зараз – чи змінилось щось
16:57 Мама сказала – візьми 300 гривень, вколись і помри
17:59 Як змінилося життя після реабілітації

 

Вперше сів за озброєне пограбування 

Перший термін покарання чоловік відбував у Копичинецькій в`язниці. Відсидів чотири роки. 

—  Я і на зоні вживав. Чи правда, що там легше наркотики дістати, ніж на волі? —  Так. Ті люди, які там працюють, мали від того єдиний дохід, бо зарплата була копійки. І в них теж був менталітет такий ж, як в ув`язнених. Навіть до того, що ті працівники п'ють  чифір, і я був здивований, — говорить колишній ув`язнений. 

Напій, який часто асоціюють з місцями позбавлення волі, Ігор описує, просто як міцно заварений чай. І каже, що нічого «наркотичного» в ньому немає. 

— Чесно, дивуюсь як я вижив. Як мене не застрелили, не вбили. — продовжує. — Наркотики тоді це був просто статус, аби виділятись з натовпу. Але той стиль життя, що був…  — не скажу, що це було тільки через них. Слухай, мені було 17 років. Мені здавалось, що в мене завжди буде стільки сил, що ресурс мого життя не зміниться. Я не думав, що зі мною щось може трапитись. 

Задумався, що треба щось змінити, коли люди помирали з голоду 

Ігор Дерешівський каже, що за всі роки у в`язниці про те, що треба міняти життя задумався лише раз. 

— Це був 2000-ий чи 2001-ий рік. Хмельницька область. І це була «зона» для наркоманів. Я там сидів, — розповідає він. — І одного ранку, після підйому ми вийшли з казарми на вулицю. Той працівник робить перекличку. Рахує нас всіх. І двох… нема. Де вони?  Ну добре, всі розходяться… Вони зайшли в барак і чую: «Вони вже не зійдуть». Дивлюсь, там хлопці траву якусь кидаються починають рвати. Я був ш+окований. Не розумію, що робиться. Питаю. І мені кажуть, що тут «на зоні» вже півроку карантин, і дуже біда з їжею. 

Їжу, яку давали ув`язненим і їжею назвати складно. На початку 2000-них чи не у всіх тюрмах для людей, за словами Ігоря,  створили просто неможливі умови для існування.

— Ти заходиш в столову, стоїть там кастрюля, а в ній плаває гнила капуста, риб`ячі голови, запах, від якого вивертало. Від картоплі лише шкірка. Здавалось, навіть свиням такого не дають. Люди мусіли їсти це… від голоду. І помирали кожного дня, — згадує чоловік. — І те, що мене вбило наповал: їсти нема, а наркотиків...валом. На них можна було поміняти речі: нариклад светр чи навіть штани. 

«У тюрмі свої закони»

Найголовніше серед принципів «тюремного життя»: не переходь нікому дорогу і не здавай нічого поліції. 

— У тюрмі простий закон: як ставишся ти до людини, так і вона до тебе. Якщо ти хочеш жити прямо по цих «воровських» традиціях — ти маєш їх дотримуватись, але якшо ти хочеш просто жити то не переходь через то святе, що є в них. Ти не повіриш, але там справді багато людей, які сидять серйозні терміни просто через непорозуміння. Був чоловік, який сусідові через паркан забив курку і все. Заява, суд і два роки, — розповідає. — Був водій автобуса, який їхав за кермом, тріснуло колесо і через це загинули три людини. Йому ж дали вісім років тюрми. 

Щодо працівників колоній, то тут теж се залежить від людей: були і людяні, а були й такі, хто до ув’язнених ставився «як до собак». 

 

«Робоча фома була з вошами»

Чоловік пояснює, що більшість людей і уявлення не мають як побудований тюремний світ. 

— Там, як ми кажем «на зоні» є ще тюрма. Тобто є камери спільного перебування, де ти не сидиш, а живеш.  Там були ліжка, телевізр. А от коли сидиш, це про «внутрішню тюрму», є таке БКТ куди садять на місяць-два або навіть п’ять-шість, ШІЗО (штрафний ізолятор), куди садини до 15 діб. Я там був. І там ще гірше, ніж ти собі уявляєш, — говорить він. — Це кімната метр на два. Я вперше туда потрапив, після того, як відсидів кілька місяців. 

Ув’язненим в такому випадку видають тюремний робочий одяг, який називають «роба». 

— Ще жартували, що та «роба» сама ходить, бо була вся у вошах. Ти заходиш в камеру, яка має не більше 8 квадратних метрів і ліжка були прив’язані до стіни. Тобто наніч вони відкривались, на день закривались і ти не міг її відкрити. Поруч унітаз, прямо там, де ліжко. Якщо ти хочеш вдень поспати — лягаєш на підлогу. Таке «наказаніє». Є там ще бетонний стовп залитий. Хочеш сісти? От, будь ласка, сідай. Там все було для того, щоб вбити тебе морально, — описує умови життя співрозмовник. 

Крім того, в камері було невеличке віконечко із кількома рядами гратів, крізь яке навіть влітку ледь пробивались сонячні промені. Вліткку в таких камерах нестерпна задуха, а в холодні пори року — мряка та мокрі стіни. Через те, що по них весь час стікав конденсат — прогнила підлога.

— Про жодні книги не було мови. Ти сидиш 15 діб і думаєш. Вже в 90-их роках в тюрмі дозволили тримати Новий Заповіт. Я курив тоді, то так і скурив йог тоді. Хоча і тютюн був заборонений. Запальничок не можна було мати — прикурювали від лампочок. Намилювали вату, прикладали до лампочки, вона тліла і так розводили вогонь, — згадує Ігор. — Але тебе садили в ізолятор і поліцейський каже: «Це лампочка на 15 суток, якщо її спалиш — далі сидиш в темноті». 

І навіть в таких умовах люди не задумувались над тим, щоб змінити щось в житті. 

— Ти сидиш і не розумієш кому в голову влізло зробити це все. І ще більше злишся на світ, — каже. 

У центрі, де зараз служить чоловік, чимало людей, які перебувають на реабілітації також відбували покарання. І за їх розповідями, в’язниця з тих часів вже змінилась. Все змінилось, ставлення до людей, політика тюрми. Я буваю у в’язницях часто, бо працюю з людьми. 

Чоловіками, які виходить з тюрми — важко, жінкам ще важще

Говоримо з паном Ігорем і про проблеми реабілітації та пристосування колишніх ув’язнених до життя в суспільстві. 

— От коли приходиш влаштовуватись на роботу, тобі кажуть: тут треба робити те і те, погоджуєш оплату. Далі питають де працювали до того. А в відповідь чують: «Та я не працював, я сидів». і все... , — каже чоловік. — Чоловік ще може з таким справитись, жінкам важче. 

Важливо і те, чи збирається сама людина змінюватись. Для самого Ігоря поштовхом до таких змін став саме реабілітаційний центр. 

«Це міг зробити тільки Бог«»

— Про те, що треба щось змінювати я подумав після того, як зрозумів наскільки важко те, що я наркоман переносять мої рідні. Мама мені говорила про те, що краще б мене не було серед живих. Це нелегкий момент, але він справді мене змінив, — з тремтінням в голосі згадує тернополянин. — Я прийшов і на той момент біля мене не можна було навіть сидіти. Я просто гнив, розкладався заживо. Ліва нога в мене була чорна. Мам одного з хлопців, які там були приїхала і каже: в нього гангрена, там ногу треба ампутувати. 

Працювати на той момент йому було важко. Тож про фізичну працю не йшлось. А ще з реабілітації Ігор їздив на суди. До нового терміну за гратами залишався останній крок. 

— То, що зі мною сталось міг зробити тільки Бог. І він дав мені шанс. Мені було 30. Я почав проходити реабілітацію і мене чекав ще один «строк». Я знав, що я буду сидіти два роки, — ділиться Ігор Дерешівський. — Після двох тижнів в центрі на мене чекав суд. Я їду туди зі служителем його машиною. Я їду і кажу: «Мене посадять». А він мені відповідає: «То ти так думаєш. Ти віриш, що Бог може це зробити?». Я кажу: «Та вірю, але тут така ситуація». Ми приїхали туда. Суд. Здоровий зал суду, сидить суддя, прокурор та секретарка. Це було у Зборові, і хто знає, тоді саме цей суд був не надто гуманним. На неіормальному рівні прокурор та суддя між собою вирішили та озвучили, що мене чекає два роки. Але в останній момент суддя запитав хто це прийшов зі мною. Служитель представився. 

Після того, як суд дізнався, що Ігор почав реабілітаціїю, дав йому на вибір два роки зараз або два роки умовного терміну із закінченням реабілітації, але якщо будуть порушення — чоловік сяде не на два, а на чотири роки. 

Допомогли повернутись до життя сотням людей

Уже 15 років після реабілітації чоловік не вживає наркотики, і весь цей час він служить у реабілітаційному центрі. 

—  Насправді, якщо говорити про підтримку держави людей, які відбували ув’язнення, то її не те що немає, а людям ще й вставляють палки в колеса. Ще кілька років після того вони мають ходити відмічатись, щось там ще робити. Тут наче відпускають, але людина не відчуває себе вільною. 

У центрі чоловік бачив чимало непростих людських доль. 

— Хтось пройшов шлях реабілітації до кінця. Хтось здався на півдороги та повернувся до наркотиків чи алкоголю. Але якщо людина знаходиться на межі — саме тут їй можуть подати руку допомоги. 

Довідка 

Для того, щоб потрапити у реабілітаційний центр - зверніться за номером 096-57-58-600 (Ігор)

Також у Зборівському районі (с. Матанів) є реабілітаційний центр для жінок. Звертатись за номером 097-24-19-566 (Наталя)

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (25)
  • Ліда Плющ

    Та хуйню Ви несете, шановні дописувачі. Щоб туди не попасти, слід жити по закону і належним чином використовувати свої когнітивні здібності☝️
  • Надя Солтис-Бучинська

  • Андрій Пласт

    Вже в тюрягу не хочеться
  • Ліда Плющ

    Злодії, наркомани і то все блядство-колишніми не бувають. З ними завжди слід "держать ухо востро"☝️

    Ліда Плющ reply Ліда Плющ

    Та хуйню Ви несете, шановні дописувачі. Щоб туди не попасти, слід жити по закону і належним чином використовувати свої когнітивні здібності☝️

    Руслан Регета reply Ліда Плющ

    Там тоже люди сидять треба задуматись чого він туда попав а потім судити є гарна прикаска від тюрми і суми не зарикайся

    Галина Білик reply Ліда Плющ

    Lidiia Pliusch не судіть і не сидимі будети 🤗

15:00 Спортсменка з Тернополя здобула перемогу на першому етапі Кубка Світу з веслування на байдарках і каное 14:32 Канна, агава, бегонія: на яких вулицях Тернополя висадять літні квітники 14:02 25 травня на кількох вулицях Тернополя не буде води. Кому варто зробити запаси 13:34 У Центрі первинної медико-санітарної допомоги розпочав роботу call-центр. Яку допомогу можна отримати Від читача 12:46 Тернополян та гостей міста запрошують на безкоштовний майстер-клас з гончарства 13:02 Гуманітарна допомога в Тернополі вже не для всіх. Що і кому зараз видають — ми перевірили photo_camera 12:31 Спокусився на дефіцитний товар: чоловік вкрав у односельчанина понад 100 літрів пального 12:00 Нещасний випадок у Чоркові: чоловік впав з даху церкви 11:36 Історія військового з Тернопільщини, який тримав оборону на острові Зміїний 11:01 П'ятимісячний Ярчик ніколи не побачить свого тата-Героя. Тернопільщина прощається з Дмитром Головком 10:37 Все для будівництва та ремонту у маркетах «БудPlus» (новини компаній) 10:17 В Україні можна одночасного оформити ID-картку та закордонний паспорт. Скільки це коштує 09:38 На Тернопільщині горіли дві іномарки. Що відомо 09:02 Тернополянин пропонує покращити пасажирське сполучення з районом Північний 08:00 Сьогодні, 24 травня: День слов'янської писемності і культури 21:00 «Путін настільки хворий, що скасовує зустрічі, щоб отримати лікування»: про що пише світова преса 20:00 «Вертатись немає куди!» Історія родини, яка врятувалась з колишнього міста-курорту Слов’янська play_circle_filled 19:02 Дістати валюту: чи реально в Тернополі та за яким курсом? Ми перевірили photo_camera 18:02 Ягідний сезон: готуємо французький пиріг з полуницею 17:10 Яким буде цьогорічний випускний і чи лунатиме у школах Останній дзвоник?
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up