Тернополяни збирають допомогу для київського Євромайдану

Мене от вражає думка: "В країні оголошено страйк!Чому ж, відійшовши метрів 100 від центру,складається враження, що я переїхала в іншу країну, де всі щасливі,працюють на благо влади, готуються до свят!Усі задоволені... І байдуже,що в душі в більшості людей бушує справжня війна протиріч!Люди стоять перед вибором страйкувати чи годувати свої сімї,люди бояться втратити роботу,переживають за власний добробут? Я все це розумію, і я, мабуть, таки відношусь до вищезгаданих людей.Не всі можуть стояти на майданах,не кожен може страйкувати: в когось кредити, в когось хворі діти.Розумію.Але мене обурює - чому в країні, де проголошено революцію, в маршрутках звучить шансон,чому в супермаркетах лунає весела музика? Це замість того, щоб включити те, що ще і ще піднімало б національний дух і гідність народу! Невже нікого ці події не вразили,невже ми стали настільки рабами влади ,що нам навіть байдужа доля власних дітей??? Я вже не говорю про нас, дорослих, звиклих до такого життя. Ми звикли мовчати,але діти наші не зможуть.На що ми їх прирікаєм своєю байдужістю і зневірою??? Чому я не почула сьогодні в маршрутці гімн України, а в супермаркетах не лунають революційні пісні? чого боятись нашим підприємцям? Страх перед втратою прибутків? Не думаю, що якийсь місяць без рекламних акцій призведе їх до банкрутства. Будьте з народом,з людьми,піднімайте дух народу хоч так, якщо на майдан вийти не можете!І повірте - це принесе вам більші прибутки, ніж ваша реклама. Чому на вулицях Польщі в знак солідарності з нашими прагненнями майоріють українські прапори,а в нас на вулицях нічого окрім реклам не побачиш? Є безліч чому. На що ми надіємся,чого чекаємо.Якщо до вчорашнього дня я все ще вірила,що все закінчиться мирно,що у наших «Вождів» прокинеться совість,то зараз ВПЕВНЕНА,що єдиний шанс на перемогу - це відкинути наші насущні проблеми,перестати бути байдужими і жити за принципом «моя хата скраю» , повірити, що разом ми не переможні.Але є одне "але".РАЗОМ.