Історичні травми треба проговорювати, вважає письменниця Надійка Гербіш

Історичні травми треба проговорювати, вважає письменниця Надійка Гербіш

Як в сусідній Польщі турбуються про збереження кожної етнічної культуру та історичну пам’ять, розповіла письменниця Надійка Гербіш.

Надійка Гербіш відома письменниця зі Збаража. Пише вона і для дорослих, і для дітей. Днями вона завітала до Тернополя із презентацією своєї книги "Мандрівки з Чарівним атласом: Венеція". В книзі є момент, коли двом діткам розповідають, що насправді місто Венеція не завжди було веселим та сповненим розваг. Був і сумний період окупації, коли місцеве населення мусило миритися із присутністю австрійських військ. Однак венеціанці не здавалися, натомість за кожної нагоди використовували абревіатури, котрі нагадували їм про нездоланність Світлої Республіки (VV – Viva Venezia, VE - Vittorio Emanuele) у, скажімо, місцевій архітектурі – кованих завитках поручнів на мостах тощо.

Надійка останні дев’ять місяців провела у польському Лодзі - там вона навчається на магістратурі, пише роботу про інтеграцію біженців. Неодноразово письменниця розповідала, що мешкає в будинку на території колишнього єврейського ґетто. Тож про те, як берегти історичну пам'ять, який досвід можна перейняти у сусідів-поляків та про те, як Україні пережити свої історичні травми, "RIA плюс" поспілкувалася із авторкою.

 - Надійко, яка політика збереження історичної пам’яті у Польщі? Навіть на прикладі того ж ґетто в Лодзі?

Відео дня

 - У Польщі задля збереження пам’яті про Голокст робиться чимало. Той-таки Лодзь - це місто чотирьох культур: німців, поляків, євреїв та росіян. Щороку проводяться відповідні фестивалі, є окремі кнайпи, де вам запропонують меню з типовими стравами усіх чотирьох народностей. Є Центр чотирьох культур. Єврейське питання поставлене досить гостро. Час від часу відбуваються тематичні виставки, обговорення. Інколи на стінах старезних будинків у колишньому ґетто можна помітити зображення дітей в одязі воєнної епохи.Довкола всієї території ґетто є таблички, які схематично показують його історію. В центральному музеї Лодзя, тому, що розташований біля славнозвісної «Мануфактури» (власне, його ще називають Лодзьким Лувром) зберігається багато картин і навіть золотий «Оскар», упольований котроюсь представницею давньої євреїв Познанських, яким належав і палац, і фабрика. Свого часу Лодзь був індустріальним центром, тамтешні ткацькі фабрики обшивали Європу та царську Росію. Власниками багатьох фабрик були євреї. Отже, в цьому музеї є зала, де зображено, яким Лодзь був колись. Очевидно, що історія ґетто не залишилася поза увагою. Тепер Лодзь – центр польського кінематографу. Мені довелося побачити, як знімали два фільми на тему Голокосту – зовсім по сусідству з нами, на території ґетто.

 - Декілька днів тому у Львові невідомі облили фарбою пам’ятник у вигляді менори. Чи є прояви антисемітизму в Польщі?

 - Слово «жид» досі вважається образливим. Це особливо помітно на прикладі стосунків між двома місцевими футбольними клубами. Точніше, їхніми фанатами. У Лодзі є два футбольні клуби: Widzew та LKS. Відзев-ці часто малюють огидні графіті на стінах будинків, де замість літери «К» з’являється єврейська зірку вкупі з образливими словами про «жидів». Не хотілося би їх повторювати, однак українцям ці слова будуть зрозумілі – російська лайка доволі інтернаціональна.

 - Наскільки у Польщі говорять про сам Голокост? Як сприймають цю сторінку в історії свого народу поляки? Адже в Україні побутує міф, що наші сусіди вже давно пережили досвід пробачення і прощення. Яке твоє враження?

 - Ми часто говоримо зі студентами з різних країн про досвід воєн – така наша магістерська спеціалізація. Часто зачіпали й Другу світову, і питання Голокосту. Звісно, багатьом студентам властиві високі ідеали, вони щиро обурюються, як ТАКЕ можна було допустити в час відносної цивілізованості. Вони болісно реагують на твердження, начебто й поляки долучилися до трагедії євреїв. Цю тему взагалі намагаються обійти стороною, особливо коли її піднімають при студентах з інших країн. Пам’ятаю, як одна дівчинка сказала, що війна – це щось таке, чого ніколи не можна осмислити раціонально. Що більшість злочинів не були спланованими, а радше ситуативними, «виживацькими». Хоча від цього, звісно, не менш жахливими.

Хотілося б думати, що в Польщі немає расизму. але він є всюди. Однак багато юних студентів зі зворушливо високими ідеалами й гарячим патріотизмом поки не готові це визнавати.

- Що цікавого дізналася про місце, де тепер мешкаєш?

 - Якщо я правильно запам’ятала всі ці перекази, то Лодзьке ґетто було другим за розміром у Європі після Варшавського. В голові не вкладається, що в одну мить люди прокинулися огороджені колючим дротом, без жодних шансів повернутися до звичного життя. Війна не прийшла зненацька, але євреї разом з поляками віддано воювали, щоби захистити своє місто. До поразки неможливо підготуватися.

Дружини з дітьми продовжували вести – відносно – звичне життя, працювали, вчилися, навіть попри сумні новини. Так само, як ми продовжуємо співжити з щоденним болем новин зі Сходу. А одного ранку вони прокинулися – а життя безповоротно змінилося.

Часто зачіпають тему доволі неоднозначної постаті керівника Лодзького ґетто. З одного боку, його можна назвати колабораціоністом, зрадником – він сприяв тому, щоби мешканці ґетто працювали на фабриках, які забезпечували військові потреби фашистської армії. З іншого – це зберегло життя величезній кількості євреїв. Когось згодом однаково знищили, але було й чимало таких, чиї нащадки виїхали до Ізраїлю. Наскільки це було тоді правильним? Ким вважати цього чоловіка? Вряд чи тут є однозначна відповідь.

Неподалік від місця, де ми з сім’єю мешкаємо, проходить центральна магістраль, по обидві боки якої розкинулося ґетто. Німці мусіли залишити собі ту вулицю як стратегічно важливу. Тобто, якщо раніше люди поселялися в сусідніх будинки, щоб бути ближче до родини, то тепер ця магістраль безповоротно їх розділяла. Чи навіть якщо хтось в момент поділу просто пішов до когось у гості, то змушений був залишитися там. Це було два різних ґетто в межах одного міста. Родини, друзів розділили і, переважно, назавжди.

 - Чи важливо, на твою думку, українцям займатися збереженням такої історичної пам'яті? Чи це взагалі актуально для нас зараз? Ми готові говорити про таку сторінку як Голокост як про трагедію частини нашого народу?

 - Поляки в певному сенсі встигли реабілітуватися після своїх історичних травм. Узагалі, їхня країна шалено змінилася за останнє десятиліття – вона вже геть інша! Поляки однаково доволі закриті – це помітно особливо в порівнянні з іншими європейцями. Однак ми ще закритіші. Поляки вже встигли проговорити якісь свої травми, а Україна досі живе ними. Старі рани ятряться, а поруч уже кровлять нові. Ми так і не мали шансу реабілітуватися, спокійно пережити післятравмовий період, просто відпустити старі жалі. Тут прогарцювали обидві світові війни. Радянські чистки, злиденні дев’яності, розчарування людей в «помаранчевих» ідеалах після революційного піднесення, нестерпно жорстокий розстріл Майдану… А тепер і бої на сході. Ми навіть дороги не встигли зробити... Тут не треба нікого звинувачувати, бо той біль, який сидить всередині кожного, нікуди не дінеться сам собою. У нас навіть в генетичній пам’яті стільки воєнного болю. У мене самої дуже багато «спогадів» про час, в якому я навіть не була. Але ми так часто про це говорили вдома, що ці спогади стали й моїми теж. А назагал всюди надзвичайно багато болю, з яким ніхто не попрацював – ні в школах, ні вдома, ніде.

Ми мусимо пройти той етап, бо розвиватися, доки є незавершена війна, не вдасться. Трохи покращиться ситуація на Сході – будемо лікувати травму Майдану, а тоді, може, знайдемо час і на старіші травми: у тому числі подумати про Голокост і євреїв. Зараз більшість із нас просто не готова до цього. З іншого боку, чим скоріше ми знайдемо в собі мужність заглянути історії у вічі, тим більше в нас шансів почати відбудову в правильному руслі.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (2)
  • Анонім

    "Історична травма", яка розпочалася у 1991-ому, українським народом ще не усвідомлена, як травма. Тому що всі 25 років "незалежності" український народ займається садомазохізмом...)))
  • Anonymous

    поляки Волинь вже 70 років щось ніяк не можуть проговорити)
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
21:00 У Тернополі прощатимуться із військовослужбовцем Іваном Грицком 20:00 Перетворили пустир на модульне містечко: як переселенці стали стимулом для відбудови Малашівців play_circle_filled 19:00 «На щиті» повернувся додому сапер із Теребовлянської громади 18:00 У замку на Тернопільщині організовують толоку Від читача 12:17 Пів мільйона грн компенсацій отримали цьогоріч роботодавці Тернопільщини, які працевлаштували переселенців 17:00 26-річний тернополянин за 4500 доларів став «батьком» трьох литовських дітей 15:30 Причетному до організації вибухів у Тернополі повідомили про ще одну підозру 15:07 «Афілійований міні-EdCamp Ternopil»: що зібрало у 19 школі майже дві сотні освітян? 14:00 На Тернопільщині мотоцикліст врізався в кам'яну огорожу — є постраждалі 13:30 Патріотична організація «Центурія» проводить набір активної молоді 13:00 На п’ятьох вулицях Тернополя триває поточний ремонт дорожнього покриття 12:33 Кременчанину, який торгував зброєю, повідомили підозру 12:00 На дорогах Тернопільщини вітер повалив понад 20 дерев 11:35 На Тернопільському ставі починається сезон водних прогулянок 11:15 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (новини компаній) 10:45 1 квітня розпочинається нерестова заборона на вилов риби 10:10 На Оболоня пограбували жінку 09:50 Прямий маршрут Прага-Чоп: Укрзалізниця відкриває нові горизонти (на правах реклами) 09:30 «На щиті» повертається додому захисник Степан Шумило з Лановеччини 08:50 У Тернополі 28 березня на кількох вулицях тимчасово вимкнули електрику
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up