Березовиця - старша за Тернопіль

Аматорський драматичний гурток із Великої Березовиці 1929 року

Отож, Березовиця, котру звуть Великою, - селище на 7249 жителів. У 1880-му тут жило 1489 осіб, у 1910-му - вже 2005. У Першій світовій село втратило 12,5% населення і в 1921 році тут жило 1755 осіб. Для порівняння, у 1972-му - 3358.

Історія, на жаль, не вберегла пояснення походження назви Березовиці. Хоча дехто говорить, що вона з'явилася, бо поселення постало на берегах Серету. У давнину частина Березовиці, що на правому березі, звалася «Село», а частина, що на лівому, - «Загребля». Кемпінг і подібні речі - явища вже сучасні.

«Архіви, опираючись на дослідження П. Домбковського, датують першу згадку про Березовицю 1474 роком. Документ з цього року вказує на першого відомого власника села - Яна Бучацького (Литвиновського)... - пише Олег Хортик у книзі «Нарис минувшини селища Велика Березовиця». - Натомість при розгляді інших джерел вдалось віднайти дещо старіший документ, датований 1458 роком, який вказує на особу Піжхала з Березовиці... У документі він виступає як свідок певної угоди між іншими особами».

Перший відомий місцевий

Ким був той Піжхал достеменно невідомо. Та не бракувало в історії тоді ще села й визначних людей. Приміром, саме у Березовиці народився січовий стрілець і хорунжий УГА Микола Пачовський - один з тих, хто піднімав Український прапор над львівською ратушею 1 листопада 1918 року. Він після польської окупації Галичини радянськими військами, змушений був виїхати на захід і помер у Вашингтоні. Із Березовиці походять поет і драматург Левко Крупа, поет-монах Богдан Мендрунь, поет, художник, скульптор і виконавець Микола Тимчак.

Також із Великою Березовицею пов'язана доля Миколи Невеселого - автора пам'ятників Шевченку Тернополі, Великій Березовиці, Почаєві, Великих Бірках, погруддя Ярославу Стецьку в обласному центрі. Також для Великої Березовиці Микола Невеселий створив пам'ятник воїнам односельцям. Їх, до слова, було приблизно 70, з яких загинуло 27. В УПА воювали понад 20, у «Нахтігалі», «Роланді» та дивізії «Галичина» - понад 30.

«За австрійських часів населення Березовиці було майже все українське, за винятком кількох родин, що були зв'язані з двором, але й ті говорили по-українському і ходили до нашої церкви, - йдеться у розвідці Василя Козуляка та Юліяна Кручового «Березовиця Велика» у книзі «Шляхами Золотого Поділля».

Поліція, ревізії, кримінал

Більше поляків оселилися у Березовиці за Польщі, особливо коли тут звели цукроварню - пізніший цукрозавод «Поділля». Уже у 1936 році українці мали 300 будинків, поляки - 82, євреї - три. Саме в цей час, у 1936-1938 роках, звели місцевий Народний Дім.

Становлення національної свідомості також не відбувалося без проблем. От, приміром, був у селі випадок, що одному господарю, котрий послав сина вчитися до польського університету у Львові, прийшло повідомлення з вимогою забрати його звідти, бо підпалять господарство. Годі собі уявити, як поліція перетрушувала «підозрюваних».

«У Березовиці Великій, повіту Тернопіль, поліція перевела численні ревізії та арештування. Арештованих: В. Тимкова, Е. Кручового, О. Умрица, Волинця і двох братів Гавришів перевезли до судових арештів у Тернополі», - читаємо у «Ділі» від 29 жовтня 1934 року про ще один подібний випадок.

Утім, книги про історію Великої Березовиці, як то буває, пишуть більше про позитив. А ставалися тоді й неприємні речі. І більше про них можна дізнатися із тогочасних газет.

«Минулої п’ятниці відбулася в окружному суді в Тернополі перед судом присяглих головна розправа проти Дмитра і Миколи Бідованців і Анни Залізнякової з Березовиці Великої, повіт Тернопіль, - подавала газета «Діло» від 22 лютого 1929 року. - Названі обвинувачені були за те, що в червні 1928 р. вбили чоловіка Анни Івана Залізко. Судді присяглі 12 голосами затвердили вину обвинувачених, а трибунал по нараді засудив усіх троє на кару смерти (шибеницю). Оборона внесла зажалення проти присуду».

Старі пам'ятки

До наших днів у Великій Березовиці збереглася церква Вознесіння 1859-1961 років.

«З початком Першої світової війни 23 серпня 1914 р. в селі був бій, що тривав 5 годин, і від обстрілу російської артилерії загорілася церква, а потім солдати на наках свого командування спалили 85 господарств», - подає збірник «Шляхами Золотого Поділля».

Храм був знищений, як пишуть, на 80%, але його відновили у 1922 році. Великоберезовицьку церкву відвідували митрополити Йосиф Сембратович, Андрей Шептицький, блаженний єпископ Микита Будка.

А от придорожню каплицю, що стоїть на повороті з головної дороги до Острова, звели у Великій Березовиці у 1899 році. Римо-католицька громада у ті часи була невеликою: у 1890-му - 94 осіб. У 1933-му тут добудували дзвіницю. За Союзу цей храм використовували у 1945-1970-х як склад міндобрив, а потім передали згаданому вище Миколі Невеселому. Ця капличка - також одна з місцевих родзинок. Зрештою, примітною будівлею, навіть гордістю багатьох був і цукрозавод «Поділля». Але у 1958 році північну околицю Великої Березовиці передали Тернополю. Так і досі існує у цій частині дві вул. Микулинецьких: у місті й селищі.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.