Мама Тетяна Юрчук має 13 дітей та готова народжувати ще

У другу неділю травня ми традиційно відзначатимемо День матері. Для Тетяни Юрчук це свято особливе, адже вона має 13 дітей.

Сміливості жительки села Темногайці Шумського району можна по-доброму позаздрити. Адже в наш час небагато жінок зважується на те, аби мати хоча б трьох дітей, не говорячи вже про тринадцять. Однак Тетяна Юрчук почувається найщасливішою жінкою у світі, бо має велику дружну родину. А щира віра в Бога та молитви завжди допомагали їй пережити ті життєві перипетії, які випадали на її долю.

- Пані Тетяно, Вам усього 36 років, а Ви вже втринадцяте стали мамою. Це – справді героїчний вчинок у наш час. Як встигаєте доглядати за всією малечею?

- Без Божої ласки я б не впоралася. Мабуть, саме завдяки благодаті Господа ми з чоловіком щодня знаходимо в собі сили працювати задля наших дітей. Також мені дуже допомагає чоловік, без його постійної підтримки я б навряд впоралася. Він більше займається городиною, господарством, а я – дітьми. Так і живемо.

Відео дня

- Ми з батьками переїхали у Темногаці. А Сергій (так звати чоловіка – прим. авт.) тут народився та виріс. Познайомившись, ми почали товаришувати, а потім зрозуміли, що ми один для одного – значно більше, ніж друзі. Вирішили одружитися. Мені тоді ще й 17 не було, а йому вже виповнилося 25 років. Незважаючи на різницю у віці, почуття взяли гору.

- Хто був вашим первістком – хлопчик чи дівчинка?

- Через рік після весілля я народила хлопчика, якого також вирішили назвати Сергійком. То було – 1995 року.

- Наймолодшому синочкові усього чотири місці. Він народився з рекордною для України вагою 6 кг 800 гр. Напевне, і для вас це – подвиг?

- Даниїл з’явився на світ у грудні минулого року. Він і справді «здивував» усіх своєю масою тіла. Хоча й інші діти в нас також народжувалися не маленькими. Так, донечка Віра народилася з вагою п’ять з половиною кілограмів, синочок Віталій – чотири кілограми вісімсот грам. Найменшим при народженні був Богданчик. Він важив  два кілограми шістсот грам. Щоправда, я народила його передчасно – на 35 тижні вагітності.

- Як думаєте, на те, що ви народили богатиря, вплинула генетика?

- Мама казала, що я народилася вагою чотири кілограми, а мій чоловік – три кілограми і сімсот грамів. Напевне, то – усе гени. Не можу сказати, що я в період вагітності багато їла, навпаки деколи навіть забувала повечеряти.

- Які пологи були для вас найскладнішими?

- Вони всі були по-своєму особливі. Важкими були перші та п’яті пологи. Останнього разу лікарі дуже боялися, щоб я успішно народила, адже носила під серцем богатиря.

- Неодноразово народжуючи, ви, мабуть, уже не з таким острахом, як уперше, чекали пологів?

- Якщо чесно, страшно було кожного разу. Адже пологи не бувають безболісними, принаймні, природні. Уже за другою дитиною лікарі попереджали мене про те, що мені народжувати небезпечно. Я маю від’ємний резус-фактор, тому це могло викликати важкі ускладнення, як для мене, так і дитини. Незважаючи на всі невтішні пронози медиків, я молилися та завжди сподівалася на Божу підтримку.

- Пані Тетяна, діти, безперечно, - радість. Але постійні вагітності та пологи виснажують життєві сили та позначаються на здоров’ї жінки.

- Звичайно, із часом здоров’я стало вже не те. Але в кожної людини – свої цінності. Хтось думає про самозбереження, хоча здоров’я у будь-кого з віком слабшає. Для мене діти – це найбільше багатство. Тільки завдяки всім їм я почуваюся по-справжньому щасливою, і мені більшого не потрібно. Навіть не уявляю своє життя без когось із них. У наш нелегкий час тільки малюки можуть подарувати найбільшу втіху. Вони пригорнуться до мене, обнімуть . своїми рученятами, і я відчуваю, що недаремно живу на цьому світі.

- Подружжя нині бояться народжувати багато дітей через певні соціальні неблагополуччя. Вас ніколи не лякала думка,що ви з чоловіком не зможете утримувати таку велику родину?

- У відповідь на це питання хочу процитувати дуже мудрий вислів: «Бог дав дітей, бог дасть і на дітей». Ми часто думаємо про матеріальний аспект. Але насправді – усе в руках Бога. Сьогодні в тебе немає нічого, а завтра можеш мати все. Єдине – я ніколи б не зважилися на те, щоб відмовитися від власної дитини. Нині багато жінок роблять аборти. Вони йдуть на великий гріх, боячись за своє життя чи з інших причин. Хіба не краще в цьому випадку довіритися Богові? Скільки разів мене застерігали народжувати, говорили, що я помру під час пологів. Але, дякувати Богу, жива й досі. У Всевишнього – свої плани

- Ні ви, ні чоловік не працюєте. Але жити за щось потрібно…

- З Божою допомогою справляємося. Отримуємо допомогу від держави. Найбільше рятують город та господарство. Звичайно, доводиться фізично тяжко працювати, але хто не працює, той нічого і не має. Також я безмежно вдячна усім добрим людям, які постійно допомагають нашій родині у скрутних ситуаціях. Без їхньої підтримки ми б, напевне, не пережили ті життєві біди.

- Напевне, і дітки вам допомагають?

- Так. Маємо гарну поміч. Троє із них - уже студенти, четверо – дошкільного віку, решта – школярі.

- А характери в усіх – різні? Можливо, хлопчики більш схожі на тата, а дівчатка – на маму, чи навпаки?

- Так, кожен із них – індивідуальність. Вони відрізняються, як за характером, так і зовнішністю. Дехто схожий на мене, дехто – на чоловіка, а хтось – на бабусю чи дідуся.

- Як ви обирали ім’я кожному?

- Радилися з чоловіком, кому яке більше подобається. Свою Донечку Оленку, приміром, назвали на честь моєї мами. Коли в мене почалися перейми, чоловік побіг за машиною, щоб відвезти мене в лікарню. Але поки він повернувся, дитина вже народилася, і в цьому мені допомогла мама.

- Маленькі діти часто хворіють. І для кожної мами – то велика біда. А у вас – аж 13 малюків. Як ви знаходите в собі сили усе те пережити?

- Дійсно, довелося немало пережити. У донечки Оленки у шість рочків діагностували пухлину головного мозку. Двічі їй робили операції в Києві, потім вона проходила курс хіміотерапії в Тернополі. З Божими молитвами на вдалося поставити її на ноги. Хоча і сьогодні деколи бувають приступи. Третій наш хлопчик Віталік народився трохи кволим, у нього була пригнічена нервова система. Медики пророкували затримку розвитку. Але, на щастя, Господь оздоровив синочка, наразі він уже навчається у медучилищі.

- Пані Тетяно, щоб Ви побажали тернопільським жінкам, мамам і ти, хто збирається народжувати дітей?

-       Хочу побажати усім людям, аби вони навчилися довіряти Богу. Не просто вірити, а довіряти. Намагаючись шукати компроміс із життєвими неприємностями, більшість забуває про те, що будь-якої миті може усе змінитися. Я бажаю всім Божого благословення, дуже хочеться, аби в нашій країні завжди панували любов, мир та злагода!

Наталія БУРЛАКУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.