Тернопіль: під Українським домом залишилися ті, хто готовий померти за мову

- Якщо хтось думає, що я тут стою, бо мені немає що робити, то дуже помиляється, - каже Олександр Капінос. – Я просто по-іншому не можу. Боюся жити у такій державі!

Із жителем Кременеччини та його соратниками наш кореспондент поспілкувався 13-14 липня під Українським домом у Києві. Акція голодування проти "мовного" закону триває досі. Наразі нічого не їдять, а лише п'ють воду 11 протестувальників із різних кінців України. Переважно – чоловіки. За ці вихідні у лікарню потрапили двоє наймолодших учасників. 

Нагадаємо, ініціювали голодування 3 липня шестеро народних депутатів від опозиції.

- Ми будемо голодувати, поки не буде прийняте рішення про відступ від того, що сьогодні відбулося у Верховній Раді, - казав тоді нардеп Іван Стойко, який єдиний від Тернопілля входив до складу тієї шістки.

Утім, про відмову від голодування парламентарі заявили вже 7 липня.

- Ми переходимо до наступного етапу боротьби – акції "Україна без Януковича", - пояснив мотиви своїх дій Іван Стойко 9 липня у Тернополі. – Розпочати її у кінці липня або ж на початку серпня, коли розгорнеться передвиборча кампанія.

Нагадаємо, їхати на протести до Києва закликала тернополян і міська рада. Навіть на сесії 6 липня створили координаційний штаб, який мав би у цьому допомагати всім охочим. На тому все і спинилося.

На перемовини не йдуть
Прапори та парасольки від сонця помітно з дороги ще за кілька сот метрів від Українського дому. Втім, їх не так уже й багато. Людей 100-150 гуртуються біля сходів і на них. На плакатах читаємо: "Мовним законопроектом прикривають економічні злочини влади!", "Вся жизнь в Московии пропитана ложью", "Маєш час для фан-зони – знайди і для мови!", "Не віддамо Кремлю наш суверенітет!" та інші.

Дві літні жіночки закликають підписатися під відозвою на захист мови. Залишаємо підпис і просимо підказати, як у натовпі знайти когось із Тернополя. Зробити це виявилося складно, бо чіткої координації у голодуючих і тих, хто приходить, аби просто їх підтримати, немає.

- Йдіть он до того хлопця з комп’ютером! – радить якийсь чоловік.

Відео дня

Переступаючи через якісь речі та килимки, пробираємося ближче до центру сходів. Говорити із нами погоджується 28-річний Олександр Капінос, за професією чоловік – інженер-технолог. На чолі у нього пов'язка з написом: "Голодую!".

- Я тут - із 4 липня, - розповідає він. – Так, я відгукнувся на заклик опозиціонерів, як тільки ухвалили "мовний" закон. Але не представляю жодної партії. Політики, пробувши тут три дні, оголосили перемогу. Мовляв, проблеми уже немає. Але я і мої друзі, які тут залишилися, так не думають. Чи можна говорити про якусь перемогу?

Помітно, що навіть говорити панові Олександру складно. Очі – запалені, наче за поволокою. Але вишиванка – абсолютно чиста, навіть накрохмалена.

- Спека щодня - до 35-ти градусів, - продовжує він. – А граніт нагрівається аж до 60-ти. Ми почуваємося як на сковороді. Напевно, влада думає, що ми не витримаємо цього і підемо. Адже до нас ніхто на перемовини не йде, навіть не шукає шляхів для контакту. Ніби нас не існує! Більше того, із тих, хто потрапляє у лікарню через знесилення організму, знущаються.

Олександр Капінос каже, що, коли одна з голодуючих - дівчина з Івано-Франківська, втратила свідомість, її забрала швидка. Лікарі не надавали їй допомогу доти, поки правоохоронці хвору не опитали.

- Вона ж на ногах уже не стояла, а вони вичікували, - додає чоловік. – Більше того, лікар знущався – пропонував дівчині після майже 10-денного голодування пиріжок…

Молодий чоловік вдячний киянам, які надають підтримку голодуючим. Приходять, аби їх морально підтримати. До речі, на заміну тих, хто не витримав голодування, стають інші.

- Такі ігри влади можуть призвести до втрати незалежності Україною, до розколу нашої держави, - підсумовує він. – Цей жах треба припинити!

"Собі цього не пробачу…"
Того дня, під стінами Українського дому діти у вишиванках читали вірші українських поетів. Свої твори цитували кілька місцевих письменників. Чи не найуважніше всі слухали лист Героя України Левка Лук'яненка. Він закликав українців до акцій загальнонаціональної непокори задля усунення антинародної влади.

 - Я просто написав заяву на звільнення і приїхав сюди голодувати, - каже 54-річний Сергій Жигінас із Чернігова. – Я відразу був готовий стояти до кінця. Але все залежатиме від позиції решти голодуючих. Ми всі питання вирішуємо на своїх зібраннях.

За освітою чоловік – математик. Останнім часом працював у приватному бізнесі. Мав справу із комп’ютерною технікою. Напевно, у Тернополі ще живуть люди, які цього чоловіка пам'ятають – він закінчував нашу школу №7. Після цього вступив до Московського університету і за направленням поїхав на роботу у Чернігів.

- Я почув, що тут молоденькі дівчата і хлопці голодують, - каже він. – Якщо із ними щось погане трапиться, то я собі цього не пробачу. Так, певний елемент неорганізованості тут є, бо у нас немає очевидних керівників. Політики тут зовсім немає… Партійці тут були, але вони пішли. Гадаю, тому і ставлення у звичайних людей таке сьогодні до політиків…

"У кого ще є совість…"

Усі події під Українським домом – під пильним оком працівників "Беркуту". Правоохоронці стоять по периметру будівлі. Нікого не пускають усередину без перепустки. У дворі стоїть бус, біля якого сидять "беркутівці", які готові будь-коли втрутитися у ситуацію на сходах.

 - Люди тут – із різних міст. Багато – зі столиці, - додає пан Жигінас. – А влада… У них – свої справи, вони ними і займаються. До нас їм байдуже. Візьміть Закон "Про вибори", який вони ухвалили. За ним вибору у нас, по суті, немає. Залишається лише підтакувати. Я не хочу за жодного з них голосувати, а графи "проти всіх" – немає.

Не хоче чинити в розріз зі своєю совістю й 23-річна киянка Анна Богородіченко.

- Я не уявляю, як можна жити тут і не приходити під стіни Українського дому, - каже дівчина. – Я не голодую, але принаймні підтримую цих людей морально. Тут гуртуються всі, у кого ще є совість.

Дівчина стверджує, що витримувати такі нелюдські умови варто лише, відстоюючи власні переконання. Політики, мовляв, таких жертв не варті.

- Я ще все-таки вірю, що той закон не приймуть, - додає вона. – Я – звичайна людина. Мої коментарі, можливо, - не надто цікаві. Але, якщо задля нашої перемоги сюди треба буде ходити щодня, я це робитиму і рік, і навіть більше…

Дівчина визнає, що навіть частина тих, хто приходить до голодуючих, розчаровані і не вірять у те, що влада до них дослухається. Усе тримається на купці дійсно переконаних людей.

- Кількість тут – не настільки важлива, - підсумовує вона. – Іноді купка людей здатна перевернути світ! Це політикам був потрібен піар. Вони знайшли з цієї ситуації красивий вихід. Ті, хто залишився, голодують ту не задля піару…

Повний список голодувальників (станом на 16 липня 2012 року):

№ з/п Ім'я Місто Вік Голодує з (до)
1 Петро Шкутяк (Івано-Франківськ) 32 07.07-15.07
2 Анна Ющенко (Вишгород, Київська обл.) 20 07.07-12.07
3 Ольга Довганюк (Івано-Франківськ) 21 07.07-14.07
4 Олександр Капінос (Кременець, Терн. обл.) 28 07.07
5 Оксана Неживенко (Чечельник, Вінницька обл.) 26 08.07
6 Олег Веремієнко (Київ) 31 08.07
7 Ольга Вакало (Запоріжжя) 41 08.07-09.07
8 Сергій Свідзінський (Черкаси) 19 10.07-15.07
9 Леонід Бровченко (Вінниця) 63 10.07
10 Андрій Діденко (Київ) 44 10.07
11 Ольга Данилів (Болехів, Івано-Франк. обл._ 65 11.07-14.07
12 Роман Лапуда (Трускавець, Львівська обл.) 21 12.07
13 Віталій Надточій (Українка, Київська обл.) 74 12.07
14 Олексій Березовенко (Сосниця, Черн. обл.) 50 12.07-14.07
15 Олександр Місюра (Київ) 52 13.07
16 Сергій Жигінас (Чернігів) 54 13.07
17 Орест Винницький (Заліщики, Терн. обл.) 45 13.07
18 Валерій Шевченко (Червоноград, Льв. обл.) 44 13.07
19 Лісовий Вадим (Бар, Вінницька обл.) 31 16.07

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.