Де У Тернополі була Дойчештрассе (ФОТО)

За сторіччя це місце встигло перерости із околиці Тернополя у новий діловий, громадський та адміністративний центр. Одначе, незважаючи на плин часу, колишня Панська була і є одним з улюблених місць прогулянок.
Сквер — візитка
Кожна вулиця має свої особливості і чи не найхарактернішою для бульвару Шевченка у Тернополі у всі часи, як не дивно, були не стільки особливі будинки, скільки сквер. Дерева на вул. Панській переважали від початку її утворення, коли це місце було ще звичайною околицею і коли неподалік неї, буквально за річкою Рудкою, починалися луги й поля.

Панську заснували після того, як у місті відкрили гімазію і шляхетський конвікт.
Тож спершу одноповерхові будинки немов тонули у зелені, а великий сквер починався у місці, де збігалися вулиці Камінна, Опільського та Качали. Інший його край доходив до Руської.
Щодо будинків, то поштовхом для зведення кількаповерхових кам'яниць на Панській стало те, що у місто проклали колію. Відтак тут, на місці де стоїть пам'ятник Пушкіну, виросла будівля магістрату. У 1890 р. Вулиці надали ім'я поета Адама Міцкевича. Тоді ж збудували готель “Подільський” (сучасна “Україна” — прим. ред.), з'явилися численні кафе, забігайлівки. Уже у час міжвоєнної Польщі поряд працювали повітове староство, суд, прокуратура... А от в'язниця на вул. Міцкевича з'явилася тоді, коли Тернопіль під час Першої світової війни окупували російські війська.
Гостювали імператори

Вояків російської армії вибили з нашого міста 25 липня 1917 р. Того ж дня місто окупували загони пруської гвардії. Цікаво, що уже наступного дня на вул. Міцкевича вишикувані лави “прусаків” оглядав їхній головнокомандувач кайзер Вільгельм Гогенцолерн. І хоча офіційно Тернопіль входив до Австро-Угорщини, її імператор Карл Габсбург приїхав тільки 30 липня. Одначе цього монарха вітали не тільки вояки, а й жителі...
З інших високопосадовців на теперішньому бульварі Шевченка бували майбутній голова уряду та один зі співавторів Західно-Української народної республіки Сидір Голубович, ймовірно, керівник Польщі Юзеф Пілсудський, а потім і Микита Хрущов.
Пам'ятники були різні

На старій вул. Міцкевича чи не найдавнішим був пам'ятник святій Теклі. Він стояв на початку скверу зі сторни вул. Камінної. Біля святої Теклі існувала старовинна криниця . Існувала ще одна криниця, яку вирізняла статую давньогрецької богині Гери.
У 1895 р. у частині вулиці від сторони тієї ж Камінної встановили пам'ятник Адаму Міцкевичу. Його поруйнували у 1918-1919 рр., але відновили у 1923 р. Окрім того особливим місцем був загальноміський годинник — місце зустрічей. Він стояв у сквері навпроти входу на сучасну вул. Сагайдачного.
Утім, ні пам'ятників, ні будинків на вул. Міцкевича не пошкодували під час боїв за Тернопіль у 1944 р. Війна залишила пожарища, які забудовували протягом тривалого часу — так, велику споруду драмтеату спорудили тільки у 1957 р.
Не шкодували різні політики і назв вулиці. Під час німецької окіпації вона була Дойчештрассе, а от радянська влада назвала її спершу бульваром імені Йосифа Саліна, а потім — Карла Маркса.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.