Окраса "Красної пущі"

Що там можна побачити

Село Краснопуща розкинулося на берегах річки Золота Липа, тієї самої, що протікає у Бережанах. Жителів тут 191 особа, тож на вулицях не дуже людно. Довкола села немов би хтось зумисне розставив порослі лісом гори, а луги біля річки - навіть зараз, на початку зими, красуються зеленою травою - поліття таке, що снігу немає. Коли він випаде, Краснопущу оточить уже не зелений, а білий пояс горбів, що, однак, не зробить ці околиці менш привабливими для мандрівок. Власне, тут і заблукати не важко, задивившись на незайману природу.
І от серед гір, біля води і трави стоїть у Краснопущі монастир отців василіан із церквою. Будівлі поєднуються так, що у плані утворюють літеру "П": ліва нога - церква, середина і права - двоповерховий монастир. Ідилія, здавалось би - знайшли монахи гарне місце, та й живуть собі, Богу моляться. Але вийшло все не так, зустрінуть вас біля давньої обителі не ченці у рясах, а, швидше, підопічні психоневрологічного будинку-інтернату. Усі - чоловіки. Саме будинок-інтернат діє у цьому місці з часів СРСР.
Монахів з Краснопущі просто вигнали. Наразі отцям віддали тільки церкву і праву частину будівлі. Отак і сусідять монастир і спецзаклад. Через гамір підопічних 10 ченців обителі змушені жити у Золочеві. Тільки настоятель отець Степан Романик щодня приїздить у Краснопущу і з охочими відновлює те, що віддали, служить літургії перед чудотворною іконою Богородиці з Ісусом - копією Іверської Богородиці, образ якої є на горі Афон.

- За радянських часів церкву переробили для потреб інтернату. Розбили приміщення на два поверхи: на місці святилища зробили кухню, на першому поверсі була їдальня, а на другому - клуб, - розповідає отець Степан. - Завдяки жертводавцям храм вдалося відновити. Хтось жертвує кошти, хтось - свою працю.
Наразі відновлюють частину монастиря. Будівлі, які передали отцям-василіанам, стоять під новим дахом, а будівлі інтернату - під старим, незважаючи на те, що на заклад у рік виділяють 1 млн 802 тис. 623 грн.
Історії цього місця
Монастир у Краснопущі у давнину був чи не найбагатшим у Галичині, а виникнення його ховається у легендах. Ймовірно, що назва села походить від слів "Красна" - гарна, і "пуща" - лісова гущавина і водночас - пустинне місце. Згідно з одним із переказів, під час одного з полювань господар Поморян Ян Собеський поранив оленя. Той довго втікав, а панич гнався за ним аж доки не заблукав.
Зрештою, олень вивів Яна до хатини пустельника Гедеона. Чернець звернувся до Собеського словом "королю", а коли шляхтич запевнив, що не є королем, Гедеон сказав: "Будеш!". От, нібито у подяку за таке Ян Собеський і фундував монастир.
Насправді ж обитель на основі грамоти Львівського єпископа Атанасія Жемборського (інший варіант Желібрського - прим. ред.) у 1664 р. заснували монахи Варлаам і Феодосій. Уже наступного року тоді ще коронний хорунжий Речі Посполитої Ян Собеський пожертвував на монастир великі гроші.
Первісний монастир був дерев'яним, як і церква при ньому. Коли ж Собеського справді обрали королем у 1674 р., він подарував монастиреві дзвони, вилиті із захоплених у турків гармат.
Монастир у Краснопущі був знаним не тільки в Галичині, а й у Польщі та Білорусі. Жертводавцями його були навіть люди з Києва. Тож, коли у 1740-х рр. відбувалася реформа монастирів, скорочення їх кількості, то краснопущанську обитель не скасували - навпаки, до неї приєднали два менші монастирі: у Лісниках біля Бережан і Підгороддя, що біля Рогатина.
Уже у XVIII ст. у монастирі був високомистецький іконостас. Живопис для нього виконав відомий художник тих часів Василь Петранович, який також малював іконостаси у церквах Святого Миколая у Крехові та Бучачі. Про іконостас монастиря отців-василіан говорили, що йому немає рівних у Галичині. З нього робили копії до інших храмів, але доля оригіналу - невтішна. Він згорів у 1899 р. від того, що паламар забув загасити одну свічку в церкві. Врятувати вдалося тільки декілька фрагментів і чудотворну ікону. Церква у тій пожежі згоріла, а от монастир втратив тільки дах. Будові пощастило, бо її у 1786-1797 рр. перебудували у камені.
А от муровану церкву Різдва Івана Хрестителя у монастирі збудували у 1906 р. Її розмальовував художник Сергій Дідушенко. Щодо іконостасу, то для храму придбали старовинний із Деревацького монастиря, що біля Львова. У нього і встановили врятовані частини первісного іконостасу.
Найбільшу реліквію - чудотворну ікону - монастир отримав у 1934 р. Первісно вона перебувала у Віцинському монастирі біля Перемишля, що на Львівщині. У хроніці цього монастиря зберігся запис, що "Віцинська Богородиця плакала три місяці коло 1660 р. 10 червня 1695 р. єпископ Львівський Йосиф Шумлянський спровадив до Віциня монахів закону Василія Великого, монастир їм побудував і ікону під опіку віддав".
Утім, церкву понищили після того, як монастир у 1946 р. закрили. У 1952 р. влада продала іконостас із Краснопущі громаді села Вербів Бережанського району. Бібліотеку монастиря, якою користувалися Іван Франко та Богдан Лепкий, комуністи спалили, а монахів катували.
Чудотворну ікону від знищення врятував дяк церкви, а коли цей чоловік помер, реліквію переховувала його сестра Марія Лещук.
- Якось невідомий чоловік дізнався, що Марія Лещук переховує ікону. Він підійшов до жінки, представився священиком і пропонував велику суму грошей, аби тільки віддала, - розповідає отець Степан Романик. - Але жінка категорично відмовилася від продажу і постаралася надійніше заховати ікону.
Можливо, так вона врятувала святиню.
Як туди дістатися
До Краснопущі найкраще їхати власним авто через Зборів, Поморяни та Розгадів. В останньому селі є вказівник до монастиря. Також у село з будівлями старовинного монастиря та чудотворною іконою можна дістатися через Бережани та Урмань.
Кому варто їхати
Це місце навіює спокій і атмосферу там можна порівняти з тією, що є в Зарваниці. У Краснопущі варто побувати всім, адже це одне із наймальовничіших і найцікавіших своїми святинями та історією сіл Тернопілля. Помолитися перед чудотворною іконою може кожен, а найбільші прощі у Краснопущі відбуваються 7 липня, на Різдво Івана Хрестителя.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.