Інтернаціональні пари: великий інтерес й осуд на вулиці

Інтернаціональні пари - стосунки

- Як би ми не показували своє цивілізоване ставлення до сімей українок з арабами
чи темношкірими, така пара завжди викликає здивування на вулиці, - каже
тернополянка Ірина.

Одного разу Ірина йшла позаду інтернаціональної пари – темношкірого хлопця та нашої української дівчини. Дівчина, за словами співрозмовниці, йшла так гордо, ніби вона мільярд виграла, а хлопець дивився під ноги, намагався не звертати уваги на косі погляди перехожих. А ті не просто витріщались: старші люди кривились, а молодь пирскала від сміху. Це зачепило Ірину, адже її найближча подруга також свого часу зустрічалась із темношкірим хлопцем. Із часу розставання між ними минуло три роки, і подруга навіть згадувати цю історію не хоче.

- Коханий моєї подружки був веселим, знав багато цікавих історій, - пригадує Ірина. – Він ніколи нічого не шкодував для неї, охоче спілкувався з нами, тобто її друзями. Але батьки були проти таких стосунків. І врешті закохані розбіглись. Моя коліжанка досі не відповідає на питання, чому порвала стосунки. А якщо хтось згадує про ті взаємини і піджартовує над цим, то дівчина може і тиждень, і два не говорити.

Приміром, якось Ірина, побачивши на вулиці темношкіре маля, запитала у подруги, що скажуть її батьки, якщо в них будуть такі онуки. Подруга образилась і більше місяця не розмовляла з Ірою. Потім сказала, що вона більше ніколи не гляне на жодного іноземця, і попросила не згадувати цю історію.

Казали, що не пара
Пройшла через не завжди дружні погляди і тернополянка Інна Ткачук (прізвище змінене з етичних міркувань – прим. ред.). Її роман з Мухамедом тривав півтора року. Рік пара жила разом.

- Почала зустрічатись, бо з ним справді було цікаво, - розповідає вона. – А ще Мухамед завжди мене підтримував і навіть вплинув на те, щоби у мене із мамою налагодились стосунки. Дехто думає, що іноземці - погані, але у них є багато такого, чого можна було б повчитись. Приміром, вони набагато більше цінують своїх батьків. Тож і мої його охоче прийняли в сім’ю. Раділи за мене.

Упродовж спільного проживання дівчина почувалася, наче за кам’яною стіною. Мухамед сам платив за житло, купував продукти, ні у чому не відмовляв і ніколи нічим не докоряв. І ще не хотів, аби дівчина працювала і заробляла гроші.

- На вулиці на нас по-різному дивились, - пригадує тернополянка. – Ставились переважно негативно. Особливо хлопці. З осудом кивали головами, мовляв, наша дівчина з арабами водиться. Казали: „Дивись, зробить дитину, а сам втече. І кому ти будеш потрібна?”.

Однак такі незручні моменти перекривало ставлення Мухамеда до мене. Він доволі часто влаштовував романтичні вечори при свічках, щоправда, із соком замість вина. Бо сам не вживав алкоголю і не хотів, аби близькі люди його пили.

- Спілкуватись з його друзями було важко, - додає Інна. – Взагалі вони не дуже поважають наших дівчат, казали, що ті продажні і ведуться на гроші. Я ніколи не приховувала своїх думок — що думала про них, те й казала. Це їм не подобалось. Вони мені говорили, що дівчина повинна мовчати і не втручатись у розмову чоловіків.

Дивувало Інну і ставлення своїх подруг. Якщо спершу вони її підтримували, то згодом
почали заздрити створеному Мухамедом затишку. Навіть вигадували історії, щоби
розлучити пару закоханих.

- Якось Мухамед мені зізнався, що його друзі кажуть, мовляв, я не підходжу йому, що ми не можемо бути разом, - розповідає дівчина. – Я все це взяла до голови, і коли він їхав додомуна канікули, сказала, що чекати не буду. Додала, щоб не писав і не телефонував. Він так і зробив.

На цьому казка закінчилась. Інна не раз шкодувала про сказане, однак розуміє, що минулого не повернеш.

- Я уже пройшла ту школу, - додає вона. – Мухамед був дуже хорошим, добрим, але з іншими арабськими хлопцями я не зустрічалась би. Не думаю, що серед них є ще хтось із таким же добрим характером.

«У минулому житті був українцем»
Дещо простіше тим дівчатам, які зустрічаються з іноземцями-європейцями. Така пара
викликає в оточення швидше захоплення чи заздрість, але не осуд. Українка Олеся та француз Жеремі разом уже шість років. Закохані впевнені, що у таких інтернаціональних стосунків може бути щасливе майбутнє.

- Коли я тільки приїхала у Францію разом із батьками, мені було трохи важко адаптуватися, - розповідає Олеся. - Я майже не знала мови. Але французьку швидко вивчила. Плюс дуже допомагала практика — щоденне “живе” спілкування з місцевими. Одного дня я зустріла Жеремі. Він вразив мене своєю неординарністю.

Олеся закохалася у француза не одразу. Поступово, день за днем, вона вивчала його світогляд, спостерігала за звичками, манерою поведінки.

- Узагалі-то французи не дуже люблять іноземців, вони переконані, що ми “понаїхали” до них, - продовжує вона. - Тому з місцевими дуже мало спілкуюся, хоча я доволі
комунікабельна людина. А от Жеремі — зовсім інший. Таке враження, що в минулому житті він був українцем. Адже в нас дуже схожі погляди. Він розуміє мене з півслова. Він вміє любити і приємно дивувати. І за це я його кохаю ще більше.

За словами дівчини, Жеремі служить у французькій поліції. Він — жандарм. Робота в нього дуже складна. Хлопець дуже часто їздить у відрядження в інші міста. А Олеся чекає на нього вдома. І кожна зустріч у них — солодка, наче мед.

- Часом буває дуже сумно, що ми не бачимося щодня, але це ще більше зміцнює наші стосунки, - каже вона. - Вільний час ми завжди проводимо активно. Або подорожуємо, або йдемо у спортзал. Коханий з великим задоволенням відвідує спортивний зал. У нього після занять покращується настрій. Він навіть мені прищепив любов до занять спортом.

Співрозмовниця переконує, що люди завжди можуть знайти спільну мову, якщо вони
люблять і поважають один одного, незважаючи на те, що вони — різних національностей.

- Звичайно, мова і культурні цінності накладають свій відбиток, часто виникають
розбіжності через релігію. Хоча у європейців, як на мене, такі проблеми рідко виникають, -каже вона. 

У майбутньому Олеся та Жеремі планують одружитися і народити багато дітей. Хоча, як каже дівчина, за французькими мірками, двадцять чотири-двадцять п’ять років — це дуже рано для шлюбу. У Франції зазвичай одружуються, коли мають тверду матеріальну основу під ногами.

Антоніна БОГАЧУК (25 р.), психолог:
Інтернаціональні стосунки мають свої плюси і мінуси. Серед мінусів – величезна різниця у менталітеті, вихованні. У нас змалечку закладені певні установки. Так, є дівчата, які цілеспрямовано шукають чоловіка з-за океану. Тож такі більш-менш знають, чого очікувати. Та й ставлення інших людей до їхніх стосунків їх не цікавлять. Не бояться вони й осуду. Є дівчата, які не планували мати заокеанського чоловіка, але так трапилось – зустрілись, закохались. Буває, що починають такі стосунки, бо шукають новизни. Однак у будь-якому випадку варто розуміти, що у сім’ї, навіть якщо вона суто українська, люди проявлять себе по-іншому, не так, як до шлюбу. Тож тим, хто планує оформити свої стосунки з іноземцем офіційно, варто обговорити детально, якою має бути сім’я. Імовірно, що людина бачить роль чоловіка чи жінки не так, як ви собі уявляєте. А через це – і проблем

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.