Влада забула про вдову бійця АТО з Тернопільщини. Допомагають активісти

Жінка не може підібрати слів, аби подякувати активістам ВО «Автомайдан», які, як стверджує жінка, суттєво допомагають. І при цьому не хочуть ніде це афішувати.

• Я не знаю, які слова підібрати, аби подякувати хлопцям-автомайданівцям, - Наталя Воробель не може стримати емоцій. – Чесно кажу – не вірила, що вони допоможуть. Якось вже звикла, що і влада за нас з сином Андрійком забула. І так звані волонтери приїжджали раніше з допомогою – не хочу про це говорити, гидко навіть згадувати. А тут – люди слова. Приїхали, поцікавились, що потрібно, і – зробили. Тільки на них у нас зараз надія.   

Наталя Воробель з 10-річним сином Андрійком мешкає в с. Кам’янки, що у Підоволочиському районі. 5 вересня минув рік, відколи їхній чоловік і тато Іван загинув на Луганщині. Чоловіка довго шукали, і його тіло перепоховали у рідному селі аж через півроку, відколи за допомогою ДНК змогли переконатись – на Сході загинув саме Іван.

Наталка – без роботи. Має велику господарку – з цього і живуть, розповіли близькі жінки. Пенсії, яку отримує син у зв’язку з втратою годувальника, навіть на шкільне приладдя бракує. Районна і сільська влади, після гучних заяв під час перепоховання чоловіка, за родину загиблого в АТО земляка просто забула.

• Перед початком шкільного року в сільраді сказали виробити картку, - пригадує пані Наталя. – Тоді кинули туди гроші, яких вистачило на зошити-ручки. Наприкінці літа приїжджали так звані волонтери. Чого так звані? Не хочу про це говорити…

Близькі жінки розповіли, що «волонтери» привезли школяреві рожевих зошитів та гуманітарку, яку не те що одягти на малого… Так і стоїть все у мішку сараю. Привезли із собою телебачення, назнімали купу «картинок» про допомогу і показали… зовсім не те, про що жінка говорила. Обіцяли допомогти синові із зимовим одягом та взуттям – і знову «забули». Наразі жінка стягає до купи гроші, аби зробити це самотужки, і малюк принаймні в теплому одязі не мав потреби.    

• Одного дня задзвонив мій мобільний, і коли почула на тому кінці дроту «Я – Сергій Чайковський, волонтер, чи вам потрібна якась допомога?», - ні на що особливо не розраховувала, - пригадує пані Наталя. – За деякий час чоловік приїхав на подвір’я. Вислухав про мої митарства владними кабінетами, про те, як не можу оформити землю. Оглянув ветхий паркан…

Через кілька днів на подвір’ї жінки височіла купа цементу, піску і каменю. Емоцій опанувати жінка просто не в силі.

• Автомайданівці приїжджають до нас вже не вперше, це – надійні люди, - каже Наталя Воробель. – Бачите, тепер ми матимемо новий паркан. Ми б з малим нізащо і за 10 років на нього не назбирали. Зараз допомагають з документами, землею. От чесно кажу, - не знаю, як їм надякуватись. Справа нарешті зрушилась з мертвої точки.

Відколи чоловік загинув, ніхто так не допомагав, стверджує жінка. Тепер вона має кому подзвонити-порадитись. І, переконана, проблемам зарадять.

Андрійко, як прибіг зі школи і побачив матеріали біля подвір’я, одразу почав пошуки в Інтернеті нового паркану. Каже мамі, що у них має бути найкращий.

- Я дуже вдячна, що такі люди є, вони не забули про сім’ї загиблих в АТО, - каже Наталка Воробель. - Дуже дякую Сергію Чайковському, Андрію Пристайку – всім, хто нам допомагає.

Натомість активісти ТО ВО «Автомайдан» ані слова не хочуть згадувати за свою роботу. Переконані – нічого особливого не зробили. Так, вважають, має діяти кожен.

• Так, я дзвонив, бо дізнався, що родина у скруті, - розповів телефоном активіст ВО «Автомайдан» Сергій Чайковський. – Приїхав до них. Подивився на залитий фундамент під гараж… Певно, ще чоловік робив – а як інакше, людина мала свої плани. Паркан треба було терміново робити. В жінки проблеми з документами, чиновники не роблять нічого. Значить, мусимо ми.

Активісти звернулись до чиновників і районного, і обласного рівня. Жартують, трохи доводиться їх «стимулювати», але тепер відшукали землю для вдови і в селі, і в місті.

- Ми звернулись в Кар’єроуправління – вони виділили 20 т каменю, до підприємців, які не хочуть це афішувати, але дали 1,5 т. цементу, - пригадує Сергій Чайковський. – Тепер Наталка каже, що наразі ніяких потреб немає. Ще вчора особисто спілкувались з фермером – пообіцяв навіть оплатити оформлення документів на землю. Тепер займемось іншими такими родинами.  

10-річний Андрійко досі часто бігає на цвинтар до тата. Часом вимовить: «От зараз би з татом в футбол поганяв би» чи «От ми з татком на рибалку пішли б». Після загибелі батька в малого виникли проблеми зі здоров’ям, і зараз разом з мамою вони часті гості в лікарнях.

Досі родина дивиться всі новини про АТО, бо десь на Луганщині зараз служить батько пані Наталі – 55-річний офіцер. Жінка каже – часто вишукує образ батька в телесюжетах. А ще – шукає поглядом чоловіка, бо й досі не може повірити, що Івана немає… 

×

Подякуй журналістці гривнею

Ірина БЕЛЯКОВА - авторка цього матеріалу. Ви можете подякувати їй та надихнути на нові корисні матеріали

Закинути на Банку