Історія одного капелана

Сьогодні нашим військовим, які воюють на Сході нашої держави, досить сильно потрібне Слово Боже для того, аби зміцнитись духовно та морально, - переконаний капелан тернопільської 44 артилеристської бригади, священник Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Володимир Андрухів.

Хлопці були б сильніші

• Якщо б капеланство з самого початку було на російсько-українській війні, то духовно й морально наші хлопці були б набагато сильнішими, чим є зараз, - каже капелан Володимир. - Я розумію те, що багато з священників на передовій загинуло б, оскільки не володіють військовими навиками, однак жертви їхні були б виправдані.

Загалом отець Володимир був у зоні війни два рази, а саме з вересня по листопад минулого року та з грудня по березень цього року. Капелан розповідає, що коли він перший раз був на передовій, то наші військові самі підходили до нього за підтримкою та допомогою, просили у нього благословення, щирої сповіді та розради Іншими словами, шукали у ньому заспокоєння своєї душі.

• Багато часу я провів на блокпостах, де наші військові тримають оборону, в основному це Новотошківське та Оріхове, - додає він. - Там я робив все те, що робить звичайний священник на парафії. Багато розмовляв з хлопцями, а ще більше слухав їх.

Добрий пастир усі вівці пасе
Як каже священник, на війні по-особливому велику силу має щира молитва, лише вона відводить біду від наших військових, саме молитва допомагає їм перенести всі випробування і труднощі на війні.

• В нашому дивізіоні були римокатолики, грекокатолики, православні як київського, так і російського патріархату, більше того були мусульмани, - розповідає капелан.

За словами отця Володимира, дехто з наших так званих християн під час спільної молитви навіть не хрестилися. Однак багато мусульман не лише знімали шапки при спільній молитві, а й самі долучалися до неї, більше того - хрестилися разом із ними.

• Направду, ті мусульмани щиріші українці, як ті, що не молилися разом із нами, - додає отець.

Не вбий
Священнослужителям заборонено брати в руки зброю, - продовжує Володимир Андрухів, оскільки в заповіді Божій чітко сказано - не вбий.  

• Поки останній солдат стріляє - капелан має молитися, але якщо  солдат гине, то священнослужитель повинен взяти зброю в руки та захищати своїх побратимів, які є поранені та не взмозі себе захистити самі, - каже він.

- Направду Слово Боже на війні, де гинуть молоді люди в ім’я нашого народу, в ім’я справедливості - дуже потрібне. Я до капеланства не готувався, мене життя саме підготувало ще коли я навчався у духовній семінарії. Тоді я прийняв слово Боже, яке і несу з собою ціле життя. Те слово Боже я і переніс на фронт до наших військових, - говорить отець.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.