Олег Мосійчук про кіно і “АТО за театр”

Войтко - головний герой фільму “Брати” у виконанні Олега Мосійчука

Ми побачились з Олегом Мосійчуком у центрі міста. Режисер одразу акцентував — сидимо біля славного місця зустрічі багатьох митців Тернопілля – кафе «Пінгвін». Туди, за його словами, колись заходив зі Славком Новаком великий Ігор Герета. Це місце ще кілька років тому відвідували талановитий сценограф, скульптор Казимир Сікорський, житейський філософ, диригент Євген Корницький. За столиком — від входу ліворуч — любив відчути післясмак кави світлої пам'яті Мирослав Коцюлим. Згадано було десятки імен колег - науковців, письменників, художників, діячів театру... На маленьку енциклопедію вистачить.

- Не маю бажання давати щиросердних інтерв'ю, - сказав співбесідник. - І, власне, не роблю цього ось уже кілька останніх років, бо є велике у всьому розчарування. Про тих, кого ми пригадали, – будь ласка. Це справді були особистості, здатні засвічувати усіх і все навколо себе. Сьогодні, у час тотального фарисейства, розумієш, як бракує таких людей.

Але "зачепити" Олега Мосійчука нам таки вдалося. І зробили це завдяки його останнім зйомкам у кіно.

- Почнемо не з театру. На міжнародному кінофестивалі у Москві художній фільм Вікторії Трофименко «Брати», в якому ви зіграли головну роль, удостоєний премії світових кінокритиків. Розкажіть про роботу над цим проектом. Коли його зможуть переглянути глядачі?

- Це українсько-шведський проект, в якому я мав без перебільшення цікаву акторську роботу – роль старшого брата Войтка, на сповіді якого будується колізія кінофільму. Сценарій створили за повістю всесвітньовідомого шведського письменника, Нобелівського номінанта Торгні Ліндгрена «Джмелиний мед» та адаптовано на нашому національному грунті. Фільм – притча з потужною інтригою, сюжетом, наповненим шокуючими поворотами подій... Літній і зимовий періоди зйомок проходили у правічних горах Синевірської долини на Закарпатті, а також у древніх храмах Львівщини.

Нагорода у номінації «поетичне кіно» свідчить, що стрічка - справді глибокий філософський твір про вічні цінності. До цього в позаконкурсній програмі були покази трейлера на міжнародному Каннському фестивалі, а також повної версії в Індії та Китаї. Восени, після київської фестивалю «Молодість» стрічка «Брати» вийде у широкий прокат.

- Приємно отримувати визнання за свою працю, та ще й на такому високому мистецькому форумі. А як ви особисто ставитесь до критики?

- До фахової - з великою повагою. Адже там творча полеміка йде від суті, а не від бажання самоствердитись. У фахівців мета завжди бути об'єктивним, а не на рівні «подобається» чи «не подобається». А іноді чи подобається особисто виконавець ролі або режисер... Тоді це повна відсутність етичних законів. Відтак і діляться критики на «друзів» і «ворогів» тих, хто творить. Перші професійною правдою допомагають удосконалюватись, до других залишається ставитися з іронією.

- Ви зіграли головну роль у фільмі цьогорічного лауреата Одеського міжнародного кінофестивалю режисера Володимира Тихого. Розкажіть докладніше про це.

- Так, завершено зйомки саркастичної антиутопії «Дідочок». Триває період корекції відзнятого матеріалу. В основі оповіді – кохання двох літніх людей. Кохання щире, зворушливе, готове до самопожертв. Гадаю, незабаром усі ми подивимось і цю стрічку.

- А як що до давньої мрії – зйомок «Євангеліє від Івана?»

- Без надії сподіваюсь... Річ колосальна. Я тричі здійснював постановку вистав за п'єсою Анатолія Крима. У Луганську, Івано-Франківську, Тернополі. Ті болючі проблеми, які закладені в першооснові, хвилюють і сьогодні. Зроблено авторський сценарій, практично на усі ролі відібрано виконавців, визначено місце зйомок. Є домовленість з одним із найпрофесійніших операторів України Славою Пілунським, який працював над «Братами». Не вистачає, як завжди, коштів. І хоча для втілення задуму це не така вже значна сума, все ж лише на бажанні та ентузіазмі подібні проекти реалізовувати нереально. Я вдячний тим, хто вже сьогодні готовий профінансувати певну частину витрат, тож вірю, що згодом будуть вирішені усі адмінпитання. Та оскільки час дії у фільмі - виключно літо, плануємо у травні наступного року розпочати зйомки.

- Де планується проведення зйомок?

- Майже увесь матеріал буде відзнято на Тернопіллі, у мальовничих місцях сільської місцевості.

- Маєте задуми долучити до акторської команди цього проекту тернополян?

- Так. Адже у моїй театральній версії були достойні акторські роботи. Кілька виконавців головних ролей однозначно будуть тернополянами. Також, окрім акторів із Києва, Івано-Франківська та Коломиї, запросимо до співпраці відомий гуморист Гриць Драпак та колишній актор нашого театру Микола Велещук.

- Ви згадали про театральні постановки «Євангеліє...» На пам'яті у глядачів також ваші філософські, болючі, хвилюючі режисерські роботи «За крок до тебе», «Сльози Божої Матері», «Поминальна молитва», «Мазепа». Прем'єра «Допоможи їм, Всевишній» - просто шокуючий матеріал.

- Я завжди намагався брати до втілення ту драматургію, яка має душу, змушує глядачів думати, аналізувати, будити високі прагнення. Ніби в передчутті жахливих подій, що кояться нині на нашій землі, звернувся до п'єси-застереження Олексія Казанцева, переклад якої колись замовив у свого давнього побратима Олександра Ірванця. Болюча правда історії людства давно записана в скрижалі пам'яті, та ця історія нікого нічого так і не навчила. І ось ми щойно пережили трагічну сторінку невимовного болю Майдану, коли хамство, ницість, цинізм правителів (яких самі ж і обрали!) пострілами снайперських гвинтівок, кров'ю стерли з цієї сторінки життя сотні українських патріотів. Зараз переживаємо злочинні дії новітнього Гітлера, російського зверхника, якого уже вчетверте поспіль благословляє на посадові трони його «вєлікій і магучій» народ. Наслідки такої індульгенції для влади зі спотвореною мораллю нині пізнає світ. Хіба це не наша власна історія? Про це й вистава. Сьогодні, у час жахливих потрясінь, коли справді немає сил на радість, не радості варто шукати в мистецтві, а слід будити свідомість кожного, щоб протистояти злу. До речі, цією роботою плануємо відкрити новий театральний сезон.

- Уже кілька років поспіль актори драмтеатру скаржаться, що місцева влада не розуміє проблем колективу. В чому суть непорозумінь?

- У тому, що конфлікт колись спровокувала саме влада. Театр у розумінні місцевих партійців «Батьківщини» став їхньою власністю. Відтоді й почалося... Влада змінилася. Прийшла інша політична сила. Та, на жаль, колектив не «освободився» від подібних «діячів» у їхніх рядах. Це свідчить, що підлість не має політичних ознак. Бо з керівниками області сьогодні, принаймні на словах, є розуміння, що так далі бути не може. Але ж ситуацію скеровують ті, кого виключно з партійної приналежності обрано керувати окремими структурами обласної ради. І «пацани» рулять!... Вони сьогодні самозвільнилися від будь-якої відповідальності. А це жахливо, адже вчинки окремих владних мужів непередбачувані. Вже не йдеться про розуміння ними покликання театру, де пріоритетом завжди були і будуть високі духовні цінності. Йдеться про те, що хвороблива уява деяких політиків місцевого штибу дозволяє їм втілювати в життя власне бачення призначення театру. Отож, вважаючи, що вони правлять світом, експериментують. Чи не щороку переписують установчі документи театру під лояльного прибічника тієї чи іншої партії. Вони навіть не усвідомлюють, що діяння їхні – явище тимчасове, бо не професіоналізмом керуються, не інтелектом і далеко не авторитетом, – його ж не купиш. Нещодавно один мій добрий друг, талановитий режисер Сергій Кузик сказав: «Місцеве самоврядування доб'є театри України». І це аксіома – дилетанти приводять до керівництва підпорядкованих їм установ собі подібних.

- Але ж хіба тільки у політиці багато дилетантів?

- Більшої біди, аніж зарозуміла посередність у мистецтві, ще не придумано. Отож і прикро, що в результаті подібних «культурологічних діянь» театр, який має достойну історію, перетворюється на комунальну установу з кишеньковим гуртком художньої самодіяльності. Про стосунки місцевих "зверхників" і колективу можна говорити довго. З прізвищами, з документальним підтвердженням владних рішень, які межують із законом. Набридла ця безглузда “АТО за театр”. Безглузда, адже «герої» мого монологу мають зрештою зрозуміти, що всілися вони у м'які крісла затишних кабінетів (дехто аж ген у Києві) завдяки довірі, високим національним почуттям та щирим уболіванням тернополян – справжніх патріотів України. А на цих почуттях і переживаннях моральним шулерством і політичною спекуляцією займатися гріх, бо після подібних «культурних революцій» другого пришестя горе-діячів може не відбутися. Одне втішає – в такій ситуації рятує обрана професія, бо в світі справжнього театру чи кіно, як ніде, є можливість, бодай на якийсь час, вимислити, придумати інше життя, відсторонитися від підлості, хамства і брехні.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.