Тернополяни розповіли, чим Їм запам’ятався рік, що минув

Тернополяни, яких наші кореспонденти запитали на вулицях міста про 2015-й, згадали чимало щасливих моментів у році, що минув: народження дітей, онуків, одруження, вступ до університету чи отримання диплому, переїзд в іншу країну, подорожі та відкриття цікавих місцин.

Були й ті, кому рік, що минув, нічим не запам’ятався. Багато тернополян згадували про 2015-й, як про ще один рік втрат, жертв, відсутності змін у країні, як рік розчарувань у результатах Майдану. Мовляв, у родині нічого феєричного не трапилось. Змін не було. Та й які можуть бути зміни, коли в країні війна, коли потрібно думати про тих хлопців, які нас захищають? Родину ця війна не торкнулась, дякувати Богу, але допомогали АТО, чим могли.

Пенсіонер пан Ігор, який гуляв на Театральному майдані з онучкою, розповів, що єдина радість року – народження внучки Іванки, якій скоро виповниться чотири місяці. Більше нічим особливим у родині рік не відзначився.

– У нашій родині все добре було, тільки в державі було недобре, – каже пан Ігор.

23-річний фінансист Роман, який також гуляв із дружиною і дитиною біля ялинки, теж згадував 2015 рік, як рік розчарувань і втрат.

– Грошей у людей менше стало, – каже чоловік. – У країні корупцію не подолали, нічого не змінилося. Змін на краще не відбулося. Виходить, що даремно стояли на Майдані. Треба щось у країні міняти: в першу чергу уряд, а також Нацбанк. Мусить бути економічний вибух, бо так далі не можна.

Світлана Шумна, тележурналіст:

– Порівняно з іншими роками минулий – це рік суцільних пригод. Я побачила всю область, бо спеціалізуюся на мандрівних програмах. Побачила такі куточки, про які раніше навіть не здогадувалася. У нас є парапланеристи, які роблять неймовірне відео. Є в нашому краї незабутні місцини, і треба подорожувати. У 2016 році помандрую зі своєю програмою Україною. Хай новий рік буде також роком пригод.

Галина Іванівна, провізор:

– Не може не тішити, що зупинилась та страшна війна. Якби там не було, немає в зоні АТО уже тих страшних подій. І наша країна виходить з того страшного стану, який був. Дуже хочеться, щоб держава нарешті розквітла. У мене є внуки у 3-му і 5-му класі, вчать англійську. З цікавих подій у сім’ї можна згадати поїздку в Америку. Моя дочка - викладач, вона їздила з дітьми за програмою обміну. Сподобалося їм там, спілкувалися англійською, але кажуть, що вдома краще.

Олександр, студент (17 р.):

– Минулого року я переїхав до Польщі. Навчаюся на логіста. Живу в Жешуві. Місто невелике, але європейське, багато велодоріжок. Там дуже добре ставляться до спортсменів і прихильників здорового способу життя, створюють для них усі умови. Інфраструктуру поміняли за два роки, не знаю, коли в Україні таке буде. Найбільше хочеться, щоб Україна приєдналася до Євросоюзу, але це не буде можливим ще дуже довго. Так, як і в серіалі “Слуга народу”, можна сказати, що в нас такого не буде ніколи. В особистому плані для мене зараз головне навчання. Планую згодом переїжджати в Західну Європу – своє майбутнє життя я бачу там.

Надія Баран, пенсіонерка (62 р.):

– Цього року приїхала з Ізраїлю і побачила свою правнучку, якій виповнилось уже півтора року. Це для мене велика подія. Раніше завжди бачила її по „Скайпу”, а тепер залишила все і приїхала. Я весь час із нею, бо внучка вчиться, а дочка працює. Окрім того, у 2015-му моя донька вийшла заміж. Це теж подія. У наступному році влітку очікуємо на ще одну внучку. Будемо бавити, будемо бігати, будемо рости.

Пані Люба, пенсіонерка (55 р.):

– Купою проблем і безгрошів’ям запам’ятається мені минулий рік. Якби не ріст цін, тарифів, то, може б, було легше. Хочеться, щоб було стабільніше з роботою і зарплатами. Люди зневірилися у владі. Навіть на вибори мало хто йшов, порівняно з попередніми роками. Та був і позитив — вдалося оформити субсидію.

Я на роботу ходжу, бо пенсії ще не дають. Мені уже пенсія мала б бути. Стаж є, а оскільки додали жінкам віку, то на пенсію вийду у 58 років і 6 місяців. Уже внуків бавила б, а так ще три роки мушу працювати.

Юрій Петрусь, монтажник (36 р.):

– Рік був нормальним. Хочеться спокою у країні, щоб сім’ї не розпадалися. Найголовніше – щоб усі були здорові, особливо нас, батьків, хвилює, щоб наші діти не хворіли. Маємо двох діток, одне - в садочку, інше - вдома. Старша відвідує хорову школу “Зоринка” і недільну школу. У перший клас підемо вже у вересні. Головне очікування – коли дитина піде до школи. Хотілося б, щоб нарешті настав мир, щоб нам стало краще жити.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.