Дівчина без рук із Шумщини мріє про комп'ютер (ЩЕ ФОТО)

Прибирає в домі, пере, прасує, чистить картоплю, пересаджує вазони, вишиває і навіть наносить собі макіяж 28-річна Віра Фещук ногами. Дівчина народилася без рук. У гостях родини Фещуків із села Залісці Шумського району побували наші кореспонденти.

Коли батько побачив свою п’яту, наймолодшу дитину у пологовому будинку, хотів накласти на себе руки. Лікарі пропонували матері залишити немовля у будинку дитини.
Утім, подолавши всі труднощі, родина Фещуків змирилася з непоправним, виховала доньку у любові й турботі, дала освіту, прищепила почуття оптимізму й справедливості. Народившись під знаком Стрільця, їхня донька Віра отримала й від неба одну з рис, якої так бракує сучасним молодим людям, - силу духу.
Вміє робити усе
Віра Фещук зустрічає кореспондента на порозі батьківського будинку. Усміхнена, симпатична дівчина промениться приязню. На плечах - кофтина, яка приховує відсутність рук.
Згодом, під час розмови, ця вада зовсім не впадає в очі, адже Віра демонструє – вміє робити ногами таке, на що й фізично здорова людина не здатна. Спритно бере пальцями правої ноги і прикладає до вуха трубку мобільного телефону, коли їй телефонують (а дзвінків під час нашої розмови було чимало, - прим. автора), вишиває, змінює диски у музичному центрі, перемикає кнопки телевізійного пульту…

- Вона вміє робити усе, - запевняє мати, пані Антоніна. - Чистить картоплю, прибирає у хаті, пере, прасує. А ось на землі працювати їй важко, хоча квіти у вазонах пересаджує залюбки.
Антоніна та Петро Фещуки донині не знають, що викликало каліцтво доньки. Старші їхні діти - фізично здорові. Вони вже подарували батькам вісьмох онуків.

- Лікарі мене запитували, чи не контактувала я з якоюсь отрутою під час вагітності, чи не приймала сумнівних таблеток, - розповідає 61-річна Антоніна Фещук. - Такого не було. Я все життя пропрацювала на фермі дояркою, чоловік - механізатором. З Вірою, напевне, так було призначено… Лікарі казали: "Віддайте цю дитину, хай її виховує держава. Дівчинка ні ходити, ні говорити не зможе". Віра справді не ходила до трьох років, лише так, підгуцувала… А потім сп’ялася на ноги. Підростаючи, полола бур’ян на городі, чистила, мила…
У сім років батьки віддали доньку до першого класу. Школи Віра не відвідувала - вчителі приходили до неї додому.

Писати навчилася так, що всі дивувалися: не кожен, хто має руки, так уміє. У її атестаті про середню освіту проти всіх предметів стояла оцінка "відмінно". Однак здобути вищу освіту, навіть заочно, Віра поки що не може. Потрібно, щоб на навчання її хтось супроводжував, але старші сестри і брат уже одружені, мають свої клопоти, а батькам їздити з донькою до міста не під силу.
Професійний макіяж робить ногами
У Віри Фещук є багато друзів і не лише у рідному селі. Із розумною, ерудованою дівчиною ровесникам спілкуватися легко і цікаво, адже у Віри відсутні почуття фальші, заздрості. Влітку у компанії однодумців вона часто їздить до лісу, на ставок. Невдовзі збирається поїхати на Хмельниччину, на озера. Взимку брак спілкування віч-на-віч компенсує мобільний телефон.
- Телефонують із Шумська, з Тернополя, з-за кордону, - розповідає дівчина. - Обмінюємося враженнями про фільми, передачі, журнальні публікації. Я дуже люблю музику, найбільше - шансон. Там тексти житейські. Подруги часто заходять, просять накласти косметику. Завдяки журналам я роблю це майже професійно. Себе теж підфарбовую, роблю педикюр…
Віра часто буває у Тернополі. На ринку купує музичні диски, квіти у вазонах, нитки для вишивання. У місто її возить швагро. Дівчина має власний автомобіль - "Таврію", яку в 2004 році їй подарував губернатор Михайло Цимбалюк. З тих пір чиновник змінив кілька посад, а зараз знову опинився на чолі області. Сім’я Фещуків просила передати щиру подяку панові Цимбалюку за проявлені шість років тому розуміння і чуйність.
- Я хочу потрапити до Михайла Михайловича на прийом і зі свого питання, - додала Антоніна Фещук. - Як мати-героїня маю право на грошову допомогу від держави. У сусідніх селах жінки вже отримали виплати, а матерів із нашого села, які мають по 5-7 дітей, навіть не внесли до списків.
"Благодійниця" не віддає касету
Антоніна Фещук поділилася ще одним клопотом. Розповіла, що кілька років тому знайомий оператор Віри зняв про доньку відеофільм. Касету з розповіддю про те, на що здатна дівчина без рук, побачила американка із благодійного фонду, котра у той час перебувала у Тернополі. Її з родиною Фещуків познайомив керівник лікарні швидкої допомоги Ярослав Чайківський. Американка попросила зробити копію фільму і повезла її у Штати. У той час Віра потребувала протезу - ліва нога у неї коротша від правої на 20 сантиметрів. Протез коштував чималих грошей, яких сім’я не мала. Невдовзі Америка відгукнулася - на адресу Фещуків стали надходити посилки, грошові перекази. Батьки придбали Вірі протез, забезпечували ліками для хворих нирок.
Свою допомогу родині запропонувала і представниця однієї тернопільської благодійної організації. Вона взяла у Фещуків оригінал касети з обіцянкою теж надіслати її за кордон, щоб допомагати дівчині-інваліду. Однак ні касети, ні допомоги Віра не дочекалася. Майже відразу перестали надходити у Залісці і перекази зі США.
- Мабуть, та пані Ірина сама наживалася на касеті, - припускає Антоніна Фещук.
Вишиває на замовлення

Вишивання - одне з найулюбленіших занять Віри. Вона чаклує над канвою з семи років.
- Вишивала спершу хрестиком, а тепер імпровізую зі стилями, - каже дівчина. - Під настрій працюю швидко. Два рушники на весілля сестрі вишила за два тижні.
Вишиті Вірою Фещук рушники, серветки, подушки є у Києві, на Закарпатті, у Німеччині, Америці. Всі, хто знається на цьому мистецтві, високо оцінюють її роботи. Слава розходиться далеко за межі Залісців, а охочі придбати вироби спеціально приїжджають до села, щоб зробити замовлення.
У дитинстві Віра наївно мріяла про те, щоб одного щасливого дня у неї виросли руки. Тепер такі думки у минулому. Її нинішня мрія - цілком прозаїчна. Дівчина хоче комп’ютер з Інтернетом, який міг би розширити коло її знайомих. Можливо, у майбутньому комп’ютер стане тим засобом, який дозволить реалізувати більш амбітні цілі, пов’язані з навчанням, роботою, самореалізацією.
Думки про те, що ця обділена природою дівчина живе більш повноцінним життям, ніж багато здорових людей, не покидала нас усю зворотну дорогу. Наприкінці розмови Віра зізналася: "Маю зараз хлопця, здорового. Зустрічаємося п’ять місяців".

Наталія ТАРНАВСЬКА, [email protected]
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.