Тернополянка Тетяна Чубата має 12 золотих медалей

Чемпіоном України з карате тернополянка Тетяна Чубата стала у 15 років. На сьогодні у її спортивному доробку 14 медалей, з яких 12 - золоті. Однак вона мріє про титул чемпіона Європи з карате.

Тетяна Чубата має чорний пояс і є майстром спорту з Кіокушин-кан карате. Вона готує себе до чемпіонату Європи та виховує майбутніх чемпіонів. Все, що знає сама, вона з радістю передає своїм вихованцям з клубу “Воля”. Жінка вважає, що для того, щоб добитися успіху, треба мати не так хороші фізичні якості, як велике бажання та працездатність
- Чому обрали такий незвичний для дівчини вид спорту - Кіокушин-кан карате?
- Карате почала займатися у 12-річному віці. У той час були дуже популярні фільми із елементами єдиноборства. І саме в цей час мій перший тренер - Тетяна Кушнірик - набирала свою першу групу дітей. Я вирішила спробувати, і на першому занятті мені дуже сподобалося. Пригадую, як я спочатку дивувалася тому, що жінка є тренером з карате. Була думка, що для мене це все недосяжно, бо відразу не все вдавалося. Та згодом мені почали вдаватись складні удари та прийоми, які бачила у фільмах. Довгий час карате було забороненим та коли дозволили, воно набуло широкої популярности серед підлітків.

Приїздила у синцях
- Чи використовуєте у щоденному житті те, чого навчилися?
- Я притримуюся одного з найважливіших правил - ніколи не починати бійку першою. Мені не доводилося використовувати карате для самозахисту. Однак цей вид єдиноборства допоміг мені сформувати характер, виробити певні вольові якості, необхідні у щоденному житті. Цього вчу і своїх діток-вихованців. Адже наше бойове мистецтво загартовує не тільки тіло, але й дух. Колись я була тихою та скромною, але стала сміливою та цілеспрямованою. Адже у цьому виді спорту, щоб чогось добитися, треба покладатися тільки на себе.
- Які дитячі мрії мали? Ким хотіли бачити вас батьки?
- З самого дитинства я мріяла виграти чемпіонат Європи. Спочатку я, як і більшість дівчаток у моєму класі, вчилася в’язати макраме. Але коли почала займатися карате, то зрозуміла, що карате мені цікавіше. Тому макраме відійшло у сторону, а цьому виду спорту я з того часу ніколи не зраджувала. Хоча моя мама мріяла, щоб я займалася танцями…
- Як віднеслися батьки до того, що ви займались карате?
- Мамі не подобалося, що з турнірів я приїздила у синцях. Я її пояснювала, що б’ють не сильно і мені не боляче… Мама спочатку говорила, що в першу чергу я - дівчинка, тому мені треба вибрати якийсь інший вид спорту. Але коли вона помітила, що я на цьому “зациклилась”, то перестала переконувати. Вона зрозуміла, що це моя дорога, тому перестала втручатися. Якщо спочатку мама була незадоволена моїм вибором, то батько гордився мною, бо бачив мої успіхи та бажання. Хоча батьки на мене ніколи не тиснули - у сім’ї панувала демократія, тому вони цінували мою думку та вибір.

- Які травми можна “заробити” у цьому виді єдиноборства? Чи можна навчатись і не мати синців?
- Синці на тілі швидко затягуються - з ними можна жити ( сміється – прим. ред.). За весь час моєї спортивної кар’єри не було ніяких страшних травм. Тільки на чемпіонаті Європи я мала сильний забій ребра з симптомами перелому. Тоді тренер вважав, що у мене перелом, і зняв з турніру - хоча я тоді боролася за третє місце. Мені як дівчині подобається, що у цьому виді спорту заборонені удари руками в голову, бо обличчя залишається неушкодженим, хоча удари в голову ногами ніхто не відміняв!.. У літній період, коли немає змагань, ми практикуємо і такий вид єдиноборства, як тайський бокс - там у першу чергу наносять удари саме в голову. А щодо Кіокушин-кан карате, то це одне з найсильніших контактних стилів карате, в якому б'ються у повну силу.
Турніри - за свій рахунок
- Чи популярний сьогодні цей вид спорту?
- Після “підпілля” карате, бажаючих навчитися його було більше, ніж зараз. Але тоді не було комп’ютерних ігор, на яких зараз засіли діти. Тоді діти більше цікавились спортом. І не тільки карате. Тоді частіше можна було побачити малечу та підлітків із м’ячем на майданчику. Та цим стилем карате займається велика частина людей по всьому світі, найбільш лідируючою та найбільш фінансово забезпеченою залишається Росія.
- Як можна виявити, що у дитини є завдатки до карате? Чи треба бути фізично сильним?
- Для цього виду спорту потрібна не так гарна фізична підготовка, як бажання. Уже на перших заняттях можна помітити, як працює дитина, яка в неї розтяжка. Часто буває так, що у дитини є хороші задатки і тренеру треба тільки їх підкорегувати та спрямувати у правильне русло. Але якщо у вихованця немає бажання, то хороша фізпідготовка нічого не дасть. Так було зі мною. Коли я прийшла у цей вид спорту, то не могла похвалитися хорошими природніми задатками для даного виду спорту. Тоді ніхто не сприймав мене як спортсмена - чемпіона. Однак я прагнула досягнути певного результату, поставила собі за мету здійснити мрію, яка керувала мною...Тому зараз я також не ставлю акцент на дітях із хорошими природними даними, а в першу чергу на тих, хто має бажання навчатись та працювати. Саме такі доб’ються успіху.
- З якими дітьми займаєтесь? Чи платні у вас заняття?
- У вересні ми набираємо дітей у групи. Мені здається, що дітки зараз менше цікавляться спортом, тому ми шукаємо різні засоби, щоб їх зацікавити. Є великий вибір єдиноборств, тому ми розповідаємо про переваги карате. Мені здається, що зараз дітям нема різниці, яким видом спорту займатися. Приглянеться тренер - туди і йдуть. Заняття у нас платні - ми не маємо власного залу, тому доводиться орендувати приміщення. Хоча тих, хто займається карате і потрапляють у збірну команду області, забезпечують костюмами та аксесуарами. А влітку ми виїздимо на табірний збір в Крим, де тренуємось та відпочиваємо.

- Чим можете похвалитися? Які у вас здобутки?
- З року 1999 року я - чемпіон України. Пригадую, що у юнацькому віці для мене не було різниці, у якому чемпіонаті, регіональному чи всеукраїнському, брати участь. Приїжджали спортсмени зі всієї України. Я брала участь у чемпіонатах та Кубках України, а у 2002 році перейшла у дорослий спорт. У 2006 р взяла участь у своєму першому чемпіонаті Європи та через травму ребра не змогла продовжити поєдинок за третє місце і стала лише четвертою. Цього ж року отримала звання майстра спорту України. У 2008 р на чемпіонаті Європи у Москві знову була четвертою. У жовтні 2009 р  брала участь у чемпіонаті світу в Угорщині, де мала найкращий результат серед збірної України - восьме місце. Все це для мене - частина мого життя, в яке я вклала багато праці.
- Чи пам’ятаєте своє перше змагання?
- Це був чемпіонат України в Миколаєві, тоді я зайняла друге місце. Перемога далася мені досить важко. Саме тоді мій тренер Віталій Кушнірик мене сприйняв як бійця.
Є різні пояси майстерності
- До якого віку можна будувати кар’єру спортсмена?
- У всіх по-різному, але здебільшого - до 35 років, хоча проводяться і змагання по ветеранах. Не дивлячись на перемоги, організм дає з віком збої. У юнацькому віці набагато легше набувати форму, покращувати результат, затрачаючи при цьому менше зусиль, ніж у дорослому віці. Карате - не олімпійський вид спорту. Тому мої колеги, які борються за честь держави, не отримують значної фінансової підтримки. Навіть у дорослому виді спорту нам вручають тільки грамоти та кубки. Тому інколи доводиться за свій рахунок їздити на турніри.
- Чи треба дотримуватись дієти?
- Я не обмежую себе у їжі. У карате кожен б’ється із суперником своєї вагової категорії. Я виступаю у найлегшій ваговій категорії - до 55 кг. Якщо у мене буде на 50 г більше, перестаю їсти після 18 години та слідкую за своїм раціоном.
- Чи вважаєте себе успішною?
-Вважаю, що завжди є над чим працювати - і в тренерській роботі, і в спорті. Чемпіонат України в даний час для мене не є якоюсь високою планкою, тому що уже було досягнуто і хочеться чогось більшого.. Тому працюю, щоб показати вищий результат на чемпіонаті Європи та втілити свою дитячу мрію. З іншого боку, мені подобається реалізовувати свої мрії у дітях. Маю вихованку, яка стала чемпіоном Європи - і це мене дуже тішить. Тому я маю велике бажання і далі працювати у тренерській роботі.
- Карате має свою філософію. Розкажіть про етикет...
- Цей спорт не лише дає навантаження на тіло, але й загартовує дух, дисциплінує, вчить етикету. Для одних - це спосіб підтримувати фізичну силу та вивчати методи самозахисту. Для інших - спосіб життя. Кіокушин-кан означає “Союз абсолютної істини”. Тому тут все має своє значення. Зал, в якому ми тренуємось - додзьє - не просто спортивний зал. Це священне місце, до якого треба ставитись із повагою. Тому перед входом ми вклоняємось йому. Не можна також заходити в зал у взутті - треба залишити “зовнішній світ” по іншу сторону дверей. Перед навчанням нерідко ми проводимо медитацію, щоб очистити розум та піти від “зовнішнього світу”, а потім повернутися в нього.

- Чи пам'ятаєте своє перше кімоно?
- Моє перше кімоно було з простирадла. Його мені пошила сусідка, коли я здавала екзамен на свій перший пояс.
- Скільки поясів є у карате? Що вони означають?
- Є десять поясів, кожен з яких щось символізує. Для досягнення кожного поясу потрібна неабияка терплячість та дисципліна. Перший пояс - білий - символізує чистоту.
Все, про що мріє дитина, її сподівання, сховане всередині нього - тренування це виведе назовні. Помаранчевий символізує елемент землі. Щоб досягти його, треба кілька місяців занять. Людина, яка готується до екзамену на оранжевий пояс, має добре вивчити етикет, а також навчитися контролювати тіло. Є ще блакитний, жовтий, зелений, коричневий пояси. Їх можна отримати, удосконалюючись не тільки у техніці, але й контролюючи себе та свій мозок. Кожен пояс - це крок до удосконалення не тільки фізичних можливостей, але й психологічних. Кожен пояс - це новий рівень майстерності, подолання злості, жалості до себе, гордості, скупості та інших рис характеру.
- Що треба робити, щоб бути достойним пояса?
-Треба постійно працювати і удосконалювати себе!! Не зупинятись на досягнутому! Усе, що необхідно - твердий намір.

Біографія
Тетяна Чубата народилася 6 червня 1984 року у Тернополі. Закінчила Тернопільську школу №11. Продовжила навчання у Тернопільському педагогічному університеті ім. В.Гнатюка (ТНПУ) на факультеті фізичного виховання, закінчила магістратуру. З 2006 р. працює в ДЮСШ №1 та клубі “Воля”. В 2008-2009 роках паралельно працювала викладачем з фізичного виховання у медичному коледжі. З 2009 р. - викладач в ТНПУ на кафедрі фізичного виховання.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.