Батькам гіперактивних дітей у Тернополі пропонують об'єднатися

Ті, хто зараз бачить 5-річну доньку пані Наталії – Оленку, не здогадуються, що ще рік тому дитина відставала в розвитку, погано говорила і була майже некерованою.
Подолати дитячу гіперактивність - синдромом дефіциту уваги – вдається, переконалася мати. Тепер жінка хоче поділитися цим досвідом.
- Батьки таких "живчиків" зазвичай вважають, що з віком дитина просто переросте подібні проблеми, - помітила пані Наталія. - Однак гіперактивність дуже важливо подолати ще в дошкільному віці. Бо для школяра синдром дефіциту уваги стає ще більшою проблемою.
Дитина весь день – як дзиґа
Небажані риси в поведінці доньки тернополянка почала помічати років три тому.
- У два рочки Оленка була дуже рухливою. Наші щоденні прогулянки перетворювалися на суцільні пробіжки, - розповідає жінка. - Дитина весь день була як дзиґа.
Утім, у два з половиною роки Оленка стала трохи спокійнішою. Мати навіть віддала її в одну зі шкіл розвитку для дошкільнят. І тоді переконалася, що її дитина таки відрізняється від решти. Коли інші виконували ігрові завдання, Оленка не могла зосередитися. Не реагувала на викладача. Була, наче на своїй хвилі. У той маленький колектив вона зовсім не вписувалася. Це насторожило матір. Вона звернулася до спеціалістів. Оленці поставили діагноз – гіперактивність.
- Така дитина практично не може всидіти на місці, - продовжує пані Наталія. – Навіть коли сідає їсти, крутиться-вертиться, не може заспокоїтися. Коли щось малює, постійно підскакує. До кінця не може довести жодної справи. Починає робити щось, але швидко покидає, береться за інше. Причому і того не завершує. Перезбуджена, важко засинає, спить тривожно, часто прокидається.
Жінка почала шукати більше інформації про подібне порушення. Дізналася, що основні проблеми у таких дітей виникають тоді, коли вони йдуть у перший клас. Навчатися їм важко, бо складно висидіти урок. Така дитина не в силі дочекатися, поки її щось запитають. Відповіді вчителю вона часто дає неправильні, бо не вислуховує його запитання до кінця.
У садочку довго не затрималася
Тим часом Оленці виповнилося три роки. Врешті мати помітила, що донька трохи відстає й у загальному розвитку – говорить гірше за ровесників. Коли її про щось питали, не відповідала, а лише повторювала запитання. Поведінка дитини залишалася мало контрольованою. Мати не знала, як себе з нею поводити, як реагувати. Батьки спробували віддати дитину в садочок, але довго займатися там Оленка не могла – у групі їй було важко, вона постійно плакала.
- Тривалий час ми шукали "свого" лікаря, - продовжує мати. – Обійшли багатьох і врешті знайшли того, котрий зміг допомогти. Дитина приймала препарати, котрі він приписав. Окрім того, я зрозуміла, що Оленці потрібна і корекція педагога, і фізична реабілітація, тобто правильно підібрані вправи.
Минув рік таких занять. Зараз Оленці - п'ять. Мати зауважує, що, побачивши її тепер, ніхто й не скаже, що колись вона була не така, як усі. Дитина не лише стала спокійнішою і чудово говорить. Вона вивчила букви, складає слова, пише, гарно вчиться у школі розвитку. Добре малює, ліпить, робить прикраси з бісеру, складає пазли.
- Останнього разу пазл був із 200 частин. Для п'ятирічної дитини – це хороший результат, - посміхається мати. - Викладачі кажуть, що за деякими параметрами Оленка навіть випереджає інших дітей. Навчилася зосереджуватися на завданнях. Поведінка – адекватна. Я тепер можу з Оленкою домовлятися. Звісно, всі ці успіхи стали можливі завдяки великим зусиллям – і моїм, і всіх фахівців, котрі з нею працювали.
Дива не станеться без зусиль
Врешті пані Наталія замислилася, адже така проблема – не лише в її дитини.
- Упевнена, що чимало дітей потребують подібної корекції, - каже жінка. – Але батьки не знають, до кого звернутися, як працювати із "живчиком". Більшість вважає, що її дитина "переросте". Що піде до школи і раптом у сім років з нею станеться диво – дитина стане чемною і слухняною. Але диво не стається, якщо з таким малям не працювати.
Тепер пані Наталія хоче створити громадську організацію, що об'єднає тих батьків, чиї діти мають подібні проблеми, та спеціалістів, котрі з ними працюватимуть.
- На прикладі доньки я переконалася, що допомогти гіперактивній дитині можна, - стверджує жінка. – Найголовніше – аби батьки вчасно помітили проблему та почали її вирішувати. Якщо малюк постійно перезбуджений, галасливий, поведінка – імпульсивна та некерована, раджу повести його до невролога. Він визначить, чи є у дитини відхилення від норми. До речі, заспокійливі чаї, котрі часто радять у таких випадках наші бабусі, у такому випадку не допомагають. Синдром дефіциту уваги – це порушення мозкової діяльності. Потрібно шукати причину й усувати її. І дитина насправді зміниться.
У нашому суспільстві до дітей-"живчиків" ставляться упереджено, зауважує пані Наталія. Каже, що переважно їх не розуміють. Батькам таких дітей дають багато порад: надавати ляпанців, поставити в куток. Мовляв, тоді дитина заспокоїться. Вважають, що причина всього – погане виховання.
- Я чудово розумію, наскільки матерям гіперактивних дітей потрібна підтримка. Така мама перебуває під постійним пресом оточуючих і рідних, - додає вона. – Вважає себе поганою матір'ю. Адже намагається робити все якнайкраще, а результатів немає. Тоді дуже важливо поспілкуватися з кимось, хто скаже: "Ти не погана мама! Просто твоя дитина – не така як інші. І з нею треба по-іншому".

Батьків гіперактивних дітей, а також лікарів, психологів та педагогів, котрі готові долучитися до створення громадської організації, просять зголошуватися до Наталії Міхеєвої за телефоном 050-950-49-07 або на електронну скриньку [email protected].

 Читайте також:

Забагато розваг - дитині на шкоду

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.