В Тернополі міліція з іноземцями не розмовляє, а швидка до них не їде

За задумом, іноземці спілкуючись англійською повинні спробувати придбати квиток на потяг, отримати допомогу тернополян, зняти номер в готелі, купити в газетних кіосках мапу міста, випитати міліціонерів як дійти до музею, а також викликати швидку допомогу.
“В кишені буде диктофон”
По допомогу звертаємось до громадської організації AIESEC, аби іноземці-стажери, долучились до нашого експерименту. Там погоджуються, то ж в неділю 13 лютого близько 15.00 зустрічаємось біля залізничного вокзалу, звідки й стартує наша невеличка провокація. Допомагають нам четверо юнаків з Туреччини: Окан Челік, Мевлют Сойлу, Тімур Гокче, Гюкер Бербер, а також віце-президент з розвитку програми вхідних стажувань організації Катерина Лещишин, яка з перекладом допомагала.
В кишені у вас буде диктофон з мікрофоном, стежте, щоб він працював, - перекладає іноземцям інструктаж кореспондента Катерина Лещишин. - Поводьтесь природньо. На кожному з етапів дослідження, ви будете самі. Ми ж будемо від вас метрів за 20-30 аби фотографувати і стежити. Якщо виникнуть якісь запитання чи проблеми, просто зупиніться, а ми до вас підійдемо.
Разом з поясненням дівчина записує план дій англійською та вручає його іноземцям. Перший пункт — купівля квитка на потяг до Львова. То ж іноземці прямують до кас. Ми тримаємось по віддаль.

Пояснювали “на пальцях”
Наші іноземці підійшли до каси № 6, де працювала жінка років 50 з вигляду, та на англійській почали пояснювати, що їм потрібен квиток, що їхати хочуть о 5 вечора 26 лютого. Але пані лише перепитувала. Тоді хлопці почали з допомогою жестів пояснювати сказане. Дійшло до переписки. "Туристи" писали на листочку дату й годину, а жінка киваючи висловлювала розуміння. За хвилин 20 діалогу, хлопці таки отримали свій квиток. Щоправда замість 5 вечора (в іноземців немає 17-ої години — ред.), вони отримали проїзний документ на ранок. Окрім того просили квиток в плацкарт (декілька разів повторювали “not kupe) проте все ж купейний їм і продали. З нашою допомогою іноземці зрозуміли, що квиток доведеться міняти, а тому за секунд 30 після купівлі, повернулись до тієї ж каси, але уже з перекладачем.
Якщо я візьму той квиток, ви втратите 12 гривень,- пояснила жінка касир, яка саме менше хвилини тому продала квиток не на ту годину.
Гості з закордону погодились і взяли новий квиток.

“Ходіть, покажу”
З вокзалу, наша четвірка вирушає до готелю Тернопіль. А по дорозі, як і було заплановано — англійською запитують тернополян як потрапити до центрального відділення пошти. Парубки з Туреччини, в основному помочі просять лише в дівчат.
Я не розумію. Пошта? Там, - пояснює показуючи рукою куди йти одна з двох дівчат років 23, яких перепинили іноземці. - Ходіть, покажу.
Подібну картину ми спостерігали і в інших випадках. Люди не могли пояснити англійською, куди потрібно йти, але вочевидь розуміли, тому що жестами і англійськими “cam, cam” кликали іноземців з собою та проводили до пункту призначення.
Трапилась гостям міста й пара молодих людей, які провели їх аби довго не пояснювати від магазину “Молоко” до міського відділу (вочевидь іноземці забули про пошту і згадали, що їм і міліція потрібна, але про це згодом — ред.). Також під час таких ходінь по Центрі, турки намагались мапу міста придбати в газетних кіосках. В жодному їх не розуміли, проте в тому, що на Валовій — продавець зрозуміла парубків за жестами й продала мапу.