Тернополяни їздили на реконструкцію битви “Бродівський котел”

Від реву гармат та тріску кулеметів затуляли вуха тернополяни під час реконструкції битви дивізії “Галичина” та Червоної армії на Бродівщині. Неподалік траси Тернопіль-Львів розгорнулися війська у радянських та німецьких уніформах.

Солдати стріляли з рушниць та “підривалися” на мінах. Дощовими пагорбами з гуркотом гасав і німецький броньовик
- Реконструкція бою пройшла зовсім близько від тернопілської траси, тому добратися туди було дуже просто, - розповідає тернополянин Ростислав Ковальчук, який спостерігав та фотографував битву. - Тому приїхало дуже багато тернополян. Загалом спостерігали за маневрами вояків близько тисячі людей. Усі вони були за стрічкою, я ж фотографував. Тому довелося побувати на позиціях поруч із вояками.

Ростислав так близько підходив до бойових позицій, що солдати уже й сварилися на фотографа. Адже крім холостої зброї в землю були закладені ще й міни та імітаційні заряди, які піротехніки підривали з допомогою електрозапалювання.
Дарма, що гармати не вистрелювали жодних снарядів — після кожного залпу люди пригинали голови й закривали руками вуха — від пострілів у вухах ще довго гуділо.
Вояки, які бігли у атаку цілком вживалися у роль. Радянські солдати кричали “Урррааа!” та розмовляли між собою російською. Іноді можна було навіть почути російську лайку. Чоловіки, які грали німецьких офіцерів, розмовляли німецькою. Лише коли не знаходили потрібного слова — казали українською.

Втомилися солдати так, ніби й справді воювали — до початку бою падали дощі, тому потрібно було місити чоботами болото.
- Ох і вимотався на тих полях, - каже учасник реконструкції Лесик Воронцов. В руках у нього німецький карабін Маузера а на голові - блискуча чорна каска. - Бігали туди-назад. Під гору, а потім вниз. Та й не просто бігали. Постійно ще й падати треба, повзти та відстрілюватися. Дивізійники, які брали участь у тих справжніх боях, либонь, мали добре здоров’я.

Також у цей день товариство пошуку жертв війни “Пам’ять” перепоховало останки вояків з обох сторін, які у 1944 році загинули у тих боях. Після бою солдати співали разом пісень та фотографувалися з усіма охочими. Дарма, що люди були в уніформах різних воюючих сторін — усі ставилися один до одного доброзичливо та слухали розповіді ветеранів.

Текст Віталій ДЕРЕХ

Фото Ростислав КОВАЛЬЧУК

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.