Тернопільські школярі вишивають сорочки для дітей-сиріт

- Я ніколи не думала, як живуть дітки, у яких немає батьків, - розповідає учениця гімназії ім. Франка. – Не уявляла їхніх щасливих посмішок, коли до них хтось приходить хоча б із невеличким подарунком.
Ще в минулому навчальному році Ольга Черниш разом із однокласницями почала працювати над виготовленням вишитої сорочки для дітей. Узяти участь у благодійній акції дівчатам запропонувала вчителька трудового навчання.
- Я працювала в парі зі своєю подругою Наталією Лонк, - продовжує Ольга. – Ми повинні були зробити вишиванку для дівчинки, віком 5-6 років. Уже на початку роботи зіткнулися з першими труднощами. Адже дитячий виріб потребує деталізації та дуже кропіткої праці. Проте вчителька дала нам потрібні мірки, допомогла зробити викрійки, підібрати узор. Тож далі було вже легше.
Ольга і Наталія вирішили зробити квіткову вишиванку. Верх та рукава сорочки прикрасили червоними трояндами, що символізують любов. До кінця навчального року юнки впоралися із завданням. Та, щоб передати подарунки малечі з дитячого будинку, зібралися вже наприкінці серпня. Усього віддали вісім найкращих робіт. Однак пообіцяли, що в новому році зроблять більше.
- Ми хочемо зробити вишиванки для менших діточок – двох-, трьохрічних, - каже гімназистка. – Сподіваюся, що зможемо реалізувати свій задум і порадувати дітлахів новими подарунками.
Раніше, зізнається дівчина, вона не до кінця розуміла, що значить творити добро. Але після того, як вони зуміли організувати акцію, вона більше заглибилися у поняття.
- Можна купити цукерки в магазині й віддати діткам-сиротам, - говорить вона. – Але це зовсім не те. Адже тоді не усвідомлюєш всієї важливості вчинку. А от коли своїми руками робиш щось півроку чи то й більше, хвилюєшся, щоб все вдалося, тоді дивишся на все зовсім по-іншому.
Найбільше запам’яталися юній тернополянці маленькі кругленькі оченята, котрі випромінювали добро та ніжність.
- Ми гралися з дітками і це було неймовірно, - акцентує вона. – Я ще ніколи в житті не переживала нічого подібного. Задля їхніх усмішок я готова працювати ще й ще. Можливо, якщо таких охочих серед нас стане більше, ми зможемо внести якомога більше яскравих моментів в життя тих, кому пощастило менше, ніж нам.
 

Наталія БУРЛАКУ