Тернопільському театру “Дивосвіт” — 15 років
Зараз у театрі — 55 учнів. Серед них є й такі, що вийшли на сцену слідом за старшими братом чи сестрою. А дехто, аби потрапити в “Дивосвіт”, навіть переводиться до 22-ї школи з інших шкіл.
Про те, з чого починався їхній театр, про своїх випускників та нинішніх юних акторів розповідає художній керівник театру Ольга Матвієвська. Розмовляємо із пані Ольгою в приміщенні театральної студії. На стінах — десятки фотографій нинішніх та колишніх її учасників, фото з постановок. Довкола складені декорації, бутафорія та костюми шкільних акторів. Навіть під час розмови з нами двері раз за разом прочиняються — до Ольги Іванівни на кілька слів прибігають діти.
“Кожен із них хоче на сцену”
— Після закінчення театрального відділення про власну кар’єру на сцені не думали?
— Справді, навчання у Теребовлянському училищі дало дуже багато. І викладачі мені дуже радили вчитися далі та робити кар’єру в Києві, обіцяли “зелену вулицю”. Мовляв, у Тернополі я просто “засохну”.
Але доля склалася так, що я таки залишилась у Тернополі. Прислухалась до тих, хто казав, що краще в маленькому місті бути великою людиною, аніж у великому — маленькою.
Коли прийшла в нашу школу, театру тут не було. Але потроху зібрала дітей, почала з ними працювати. Спершу театр працював на базі одного класу. Потім, коли мої найперші актори закінчили школу, було доволі непросто розпочинати все спочатку. Тож зрозуміла, що в колективі мають одночасно займатися діти різного віку.
— Які були ваші найперші постановки?
— Найпершою була постановка до Шевченківських днів, у якій я й сама грала роль — Наймички.
— А зараз продовжуєте грати разом із учнями?
— Хотілося б, але я дотримуюсь тієї думки, що хороший вчитель багатий і сильний своїми учнями. Тож на сцені хочу показати насамперед не себе, а наших талановитих дітей. Зараз у нас діє навіть по два-три склади. Намагаюся залучати до постановок якомога більше учнів, оскільки бачу, як кожен із них хоче на сцену.
— Невже справді нинішні учні настільки охочі грати в театрі?
— Справді, чомусь поширена думка, що нині діти пасивні і мало чим цікавляться. Це не так. Охочих грати в нашому театрі стільки, що відбір доводиться проводити на конкурсній основі.
А ще спрацьовує й традиція. Мікрорайон у нас невеликий, про театр усі знають. І якщо тут займалася одна дитина, згодом батьки просять прийняти й молодшого брата чи сестру.
— Чи можуть у вашому театрі грати учні інших шкіл?
— Ми розраховуємо лише на учнів нашої школи. Щоправда, зараз у нашому театрі двоє дітей, які перевелися з інших шкіл саме для того, аби потрапити в наш колектив.
— Чи рахували ви, скільки у вас вже було випускників? Чи хтось із них після школи пішов далі вчитися на актора?
— Це вже, напевно, сотні. Є й такі, що зараз вже працюють режисерами на телебаченні — Ольга Процик чи в театрі — Юрій Паланіцький, Сергій Фалендиш (діджей Фаля) працює на радіо. Серед наших випускників — і журналістка Людмила Складанюк та інші.
А наш випускник Тарас Бутенко цього року переміг на всеукраїнському конкурсі гумору і сатири в Полтаві. Він вже вступив у Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого.
“У класиці кожне слово виважене”
— Який зараз репертуар вашого театру?
— Я більше схильна до української класики і дітей намагаюся привчати до неї. В класиці кожне слово — насичене й виважене. До того ж, трохи пишу й сама.
Зараз, наприклад, працюємо над виставою “Весняна скрипка” за сценарієм нашого земляка Василя Фольварочного. У цій драмі йтиметься про шкільне життя старшокласників. Написаний твір ще за радянських часів, проте й нинішнім дітям він буде цікавий, адже проблеми, з якими стикаються підлітки, не надто змінилися. Це й проблеми в сім’ї та вихованні, перше юнацьке кохання, стосунки із вчителями.
Із класики минулого року ми почали працювати над “Безталанною” за Карпенком-Карим, ставили “Фараони” Коломійця, “Мати-наймичку”, “Сватання на Гончарівці”.
— Яка постановка найбільше запам’яталася учням?
— “У неділю рано зілля копала”. З нею ми побували у Харкові, звідки привезли чотири дипломи.
А ще на основі цієї вистави ми відзняли фільм-виставу. Це для нас було вперше, і ми всі отримали дуже хороший досвід. Приміром, я та наш художник-декоратор спробували себе у ролі операторів. Для зйомок виїздили на природу, у Байківці — шукали гористу місцевість, подібну до Карпат. А монтував фільм наш випускник Ігор Чудак.
— Чи плануєте показати свій фільм більшій кількості глядачів?
— Наразі копії отримав кожен із учасників. Також це — візитна картка школи. А нещодавно начальник міського управління освіти Олександр Остапчук запропонував показати цей фільм і в інших школах, аби поділитися досвідом.
— Конкуренції не боїтеся?
— Навпаки, це дуже потрібно — аби подібна ініціатива розвивалася не лише в нашій школі. Щоб зростали й інші талановиті колективи, щоб була можливість ділитися досвідом.
— Хто займається музичним супроводом вистав? Хто робить декорації та шиє костюми?
— Спершу музичним керівником у нас працювала Ірина Сагаль, зараз — випускниця педуніверситету Ярина Бінч, дуже талановитий молодий спеціаліст. А наш художник-декоратор — Леся Лесюк, вчителька образотворчого мистецтва. Костюми шиє нам мати двох наших випускників Тетяна Шамрик.
— Дирекція школи допомагає у ваших ініціативах?
— Я завжди дякую Богу за те, що потрапила працювати саме в цю школу. Бо якби не було такої насамперед моральної підтримки, то нічого не вийшло б. Адже творча робота не терпітиме ковпака. І директор школи Олег Климчук дуже добре це розуміє. Завжди нас підтримує. Ми працюємо з найновішою апаратурою. Завжди маємо підтримку і з боку заступників директора — Людмили Дмитрущак, Любові Вовк та Ірини Макар.
Єдине, що найбільше сьогодні хвилює, — це хіба що фінансовий бік. Треба оновити костюми, тож зараз складаємо на це гроші. Трохи з вертепом наколядували, трохи батьки допоможуть.
— А спонсорську підтримку маєте?
— Дуже велика допомога ще від моменту заснування театру — від керівництва заводу “Оріон” — директора Ярослава Карпика та його заступника Володимира Костецького. Свого часу за сприяння цього підприємства ми об’їздили всю область.
А духовну підтримку найбільше відчуваємо з боку “Просвіти” та Святотроїцького духовного центру. Дарію Чубату вже роками називаємо хрещеною мамою нашого театру.
— Які в колективу найближчі плани?
— До нашого 15-річчя хочемо встигнути поставити “Весняну скрипку”, зняти ще один фільм — вже на базі школи та запросити автора — Василя Фольварочного, в якого цього року теж ювілей — 70-річчя.
Також невдовзі на базі нашої школи відбудеться конкурс театрів, тож готуємося до виступу. Впевнена, що надалі наш рівень лише зростатиме, адже талановитих дітей у Тернополі дуже багато.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
