“Важко повірити, що Олександри вже немає... ” Друзі та рідні сумують за вчителькою із Монастириської, яка загинула у ДТП (ОНОВЛЕНО)
Йшла з донькою до церкви
За 30-річною Олександрою Гладиш сумує все місто. Такого великого похорону Монастириська не пам'ятає. Попрощатися з Олександрою 8 березня прийшли кілька тисяч людей — вчителі, учні, друзі, знайомі, родичі.
- 9 березня зранку у школі ми вшанували її пам'ять хвилиною мовчання, - каже заступник директора. - Її портрет з чорною стрічкою та букетом квітів стоятиме тут до дев'ятого дня з її загибелі.
Востаннє вчителі та учні бачили вчительку у п’ятницю 5 березня. Олександра була дуже побожною жінкою, щонеділі ходила до церкви. Адже разом із чоловіком співала у церковному хорі. У неділю 7 березня, коли сталося нещастя, вчителька саме йшла до церкви на 9.00 разом із донькою.
- Водій вантажівки “Мерседес” на схилі не справився із керуванням. Причіп гойднувся і зачепив жінку з дитиною, які йшли по обочині, - каже старший інспектор обласної ДАІ Микола Лецкалюк. - Аварія сталася близько 8.30 у Монастириській на вул. Шевченка. Маму до лікарні медики не встигли довезти. Донька потрапила у реанімацію Монастириської райлікарні.
Правоохоронці порушили кримінальну справу за фактом загибелі людини під час ДТП, додає інспектор. Триває розслідування.
Олександру Гладиш ховали п’ятеро отців, розповідає настоятель церкви Воздвиження Чесного Хреста, отець Петро Савіцький.
- Жінка була дуже побожною, тому попрощатися з нею приїхали і служителі із сусідніх сіл — Велеснева, Дубенок, Григорова, - каже отець Петро. - Леся разом із чоловіком близько п’яти років співали у церковному хорі. Молоде подружжя кожної неділі разом із донечкою було в церкві, жінка часто ходила до сповіді.
Це місце - аварійне
Олександра була випускницею Монастириської загальноосвітньої школи. Згодом закінчила тернопільський педуніверситет і повернулася у свою школу на роботу.
- Ми її знаємо з маленької, - каже Богдан Божило.
Десятирічна Неля, яка також постраждала у аварії, навчається у четвертому класі цієї ж школи. Дівчинка — єдина донька Олександри та її чоловіка. Зараз дитина - у реанімації обласної дитячої лікарні. Її стан важкий, кажуть медики.
Олександра загинула за кілька метрів від церкви, куди йшла на богослужіння на 9.00, розповідає працівниця Монастириської міськради пані Надія, яка не захотіла назвати прізвища.
- Наше місто невелике. Новина про трагедію розійшлася дуже швидко, — каже жінка. - У Монастириській багато людей знали цю жінку. Я з нею не раз бачилася, вона вчила мого сина. Хто б міг подумати, що з нею таке трапиться?
Ділянка дороги, де сталася аварія, небезпечна, додає пані Надія. Там є спуск та крутий поворот. Рік тому на цьому місці перекинулася машина. Ще кілька років тому перекинувся та загорівся бензовоз, пригадує жінка. До речі, вантажівка, яка збила маму з донькою, також перекинулася. Вона була завантажена деревом.
-
Я живу трохи далі від цього місця, про трагедію почула від сусідів, - каже пані Надія. - Важко було повірити, що такої ще молодої Олександри вже немає...
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Бо час більше не має над Тобою влади.
Ти пішла з цього світу молодою — у Свої зовсім юні 29 — і Такою в моїй пам’яті залишишся назавжди. Молодою, живою, світлою...
Щодня згадую Тебе — Твій голос, Твою усмішку, Твої очі...
І тепер, коли Ти б святкувала Своє земне народження, я просто хочу звернутися до Тебе.
Знаєш, Лесю, я трішки хвилююся...
Коли ми знову зустрінемось — а я вірю, що це станеться — чи впізнаєш Ти мене?
Я вже посивів, постарівся…, але знай, що залишаюся тим самим, якого Ти знала й любила.
Я зберіг Твою любов у собі. Вона — мій маяк.
Вітаю Тебе, моя люба.
Сумую безмежно.
Пам’ятаю кожну мить, прожиту з Тобою.
Люблю щиро, ніжно, назавжди.
Чекай на мене там, Лесю…
За цей час зрозумів, що біль не мине ніколи, просто ми звикаємо до нього... Без міри сумую за Тобою і щораз гостріше відчуваю, що Тебе зі мною немає і у спогадах намагаюся відтворити Твій образ, Твій спокій, Твій Голос і запах Твого Волосся. Спочивай у мирі, Лесюнька! Хай мій сум не потривожить Твого вічного сну.
Хочу, щоб Ти знала, що Ти - Найкраще, Що було в мене у житті, мій Найтепліший, Найсолодший, Найрідніший і одночасно Найболючіший Спогад. Від Тебе завжди віяло Любов'ю, Спокоєм і Домом..., а тепер щоразу запах весни в мене асоціюється з Твоє Кров'ю. Лиш не сприйми це як докір Тобі, просто таке життя...
Щоразу під фільм "Титанік" згадую Тебе і особливо тремчу від моменту зустрічі головних героїв в кінці фільму. Може, колись так Там зустрінемось і Ми...
Зараз війна, яку Ти бачиш вже зверху... Видно, Ти заслужила, щоб її не відчувати тут, Ти за Свої 29 років встигла зробити все, щоб піти в Рай... А я ще тут...
Скучив Тобою, Леся...
Надіюсь, Ти Там нас усіх зустрінеш...